У карнавалі історії. Свідчення

Оскільки ця ідея є десь на споді в офіційній радянській ідеології (український чи єврейський націоналізм — завжди буржуазний, а індійський — не завжди), то я спробував розглянути у статті проблему поганих і гарних народів з позицій ґенетики. Чи є національний генотип? Очевидно, так. Але чи є він статистичною характеристикою нації, тобто ґенетично у даній нації переважають ті чи інші психічні риси: темперамент, екстровертність чи інтровертність тощо. Проте всі ці ґенетичні риси не оцінкові, вони поза добром і злом. Одна й та ж біопсихічна риса соціалізується в особисту конкретно-історичну, позитивну чи негативну рису. Так у євреїв ті самі національні психічні основи (що за статистикою переважають) породжують пророків, Христа, Ейнштейна, Фрейда, Кафку, з одного боку, і традиційного корисливого буржуа, лихваря, що став міфом, — з іншого. У той чи інший історичний період у народу під впливом соціальних умов, національного міфу, стосунків з іншими народами і т. д. може статистично переважати та чи інша негативна риса. Але навіть коли даний народ у масі своїй у певний момент чинить зло, то як народ його не можна судити, карати юридично. Особистість є злочинцем, а не народ. І злочинці саме ті, хто судить і карає народ, тобто особистість за те, що вона належить до даного народу (класу, релігії). Адже ж це і є геноцид.

Постає парадокс — вивчення расових особливостей у СРСР упродовж тривалого часу розцінювалось як расизм, фашизм. І, як це часто буває, теоретичне заперечення факту метиться за себе тим, що факт на практиці визнається, але сліпо й спотворено. Наявність расових проблем, расових відмінностей у СРСР заперечується поруч з практичним расистським підходом і навіть расистською фразеологією (недарма перед смертю Сталіна для газети «Правда» було підготовано статтю «Зрікаюся народу-зрадника», під якою вже почали збирати підписи знатних, правильних, «виняткових» євреїв).

Цей національний расизм логічно розвивався з класового й релігійного «расизму» 30-х років (а якщо копнути глибше — з традиційного інквізиторського поділу світу на боговибрані, чи вірні Богові народи, і народи єретичні, басурменські, гяурські і т. д.).

Коли в 30-х (та й в 20-х) роках карали за родичів (родинна кругова порука) чи за соціальне походження, а не за особистий злочин, то з юридичного й етичного погляду це було те саме, що і звичайний расизм.

Далі я спробував розглянути питання про мікронароди — чукчів, камчадалів, ненців та якутів. У кожного з них свої проблеми, але об’єднує їх проблема фізичного вимирання: вони спиваються, зростає кількість дітей-виродків, венериків і т. д. У якутів вже з’явився звичай: дружини зі згоди чоловіків просять у білого «зробити» їм дитину. Навіть термін спеціальний з’явився для такої дитини — сахаляр.

У Міністерстві освіти РРФСР розглядали персональну справу вчителя, який «розбещував» ціле стійбище ненців. Учитель пояснив: чоловіки просили його, білого, щоб він по черзі спав з їхніми дружинами. Дружини також про це просили.

Чому? У ненців, очевидно, через те, що одружуються вони завжди у невеликій групі, всі родичі між собою. Розповідають, що караїмські священики заборонили шлюби між караїмами з тієї ж причини — через фізичне виродження. Народ зникає як культура. А як же було священикам накладати таку заборону, яка знищить їхню релігію через одне-два покоління!..

Як і чому виник звичай «сахалярів» — незрозуміло. Знаю тільки, що якути вважають, що діти від росіян сильніші, пристосовані до страшного життя в Якутії. Коли туди тільки нахлинула орда білих хижаків — на алмази, на будівництва і т. д., принісши з собою сексуальний розгул, алкоголізм, сифіліс, різанину, то бувало, що напившись, який-небудь злодій без явних причин вбивав якута — «якут не людина», та й міліція не дуже буде «звіря» шукати. Пишуть у пресі, що культура у якутів розвивається. Дуже сумніваюсь. Мабуть, є своя Спілка письменників, художників, та якщо ці Спілки у європейських республіках переважно борються з культурою, то навряд чи в Якутії їхня функція інша.

Про чукчів мені розповідав генерал Григоренко — його до них заслали після першого виступу в Академії ім. Фрунзе.

До революції чукчів споював якийсь американець. Потім прийшла рівність народів. Коли американець давав спирт на короткий час (заплативши за хутро), то тепер у магазинчиках горілку можна було купувати цілий рік. Побачивши, що чукчі перестали працювати, влада почала регулювати видачу горілки (а продавці — привласнювати гроші, вимагати за горілку хутро).

За статистикою діти чукчів почали більше вмирати. Дослідили причини. Виявилось, що чукчі їдять напівзаморожених китів, що вже гниють. Заборонили, почали переслідувати. Дитяча смертність ще більше зросла. Знову дослідили причини. Виявилось, що китове м’ясо містить елементи, які потрібні організму. І цей фактор у чукотських умовах важливіший, ніж те, що у киті, який гниє, безліч хвороботворних мікробів. Дітей почали тримати далеко від батьків у інтернатах. Навряд чи це добре відіб’ється на долі народу.