Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

І ось нещодавно я дізнався, що він вмирає від раку, сил уже нема, лише фізичні страждання. До Парижа він прислав теплого листа. З почерку видно, як важко йому тримати ручку, писати. І він знайшов сили не лише написати декілька слів, але й вкласти в них тепло. Знаючи, як я люблю Софіївку — Уманський старовинний парк, прислав свої останні фотографії наших улюблених місць. Усі друзі — уманці, кияни, москвичі — від безсилля й жалю не знають, що робити, як допомогти. Кажуть, він з великими зусиллями прочитав нашу листівку. Кажуть, що мучитись йому недовго, але біль страшний.

Коли я був у Дніпропетровській психтюрмі, Віталій приїжджав до Тані — допомогти морально, попоратись на господарстві. Всі друзі метушились, не знали, як йому допомогти, як полегшити його фізичні страждання. А він мовчки, «безідейно» полегшував душевні страждання киян…

Ні гроша не варті ідеї перед мовчазним Віталієм, його небагатослівною людяністю. Не слово, а діло — сенс гуманізму. А слова лише відбивають добре діло, або ж спотворюють його.

Я раніше вже описував свого старого друга юності К., який згодом став ворогом.

І раптом друзі повідомили мені, що він вмирає від раку і знає про це. Він переказав мені через них у Париж вітання, не прощення, а прощання.

Але смерть сильної людини, колишнього друга, який, вмираючи, думає про своїх старих друзів (а я, мабуть, йому ворог: злигався з євреями, утік за кордон; але, може, він вже так не думає?) якось зміщує всі грані. Вмирає і страждає людина, і кудись відходить вся ідеологія, що розділяє людей на ворогів.

Тільки-но мене сповістили, що він помирає, стало боляче: як страшно я про нього написав. Що ж робити — викинути суперечки з ним, його гидкі фрази? Це буде неправда і навіть неповага до нього як до друга, адже він щось же ж колись дав мені, у часи нашої дружби. Та і як ворог щось дав — зрозуміти мою власну «тінь»…

У всіх трьох випадках видно цей нерозривний зв’язок соціального, історичного, духовного й фізичного «раку». Не можна роздроблювати людину. Людина нероздільна, нація нероздільна, людство і його майбутнє нероздільне. І роздільні — для нероздільного пізнання.

Зараз, коли я правлю рукопис для російського видання — немає вже ні К., ні Віталія. Нічого не хочу змінювати, додавати. Перед очима — Віталій: він настільки українець у чомусь головному, що нічого специфічно українського в зовнішньому, на поверхні в ньому немає. Він настільки пройнятий Україною — через своїх предків, свою матір, своє зацікавлення загальнолюдською культурою, любов’ю до знаменитої Софіївки — парку кохання графа Потоцького і Софії (що допомагала князеві Потьомкіну намовити Потоцького зрадити Польщу — заради кохання), настільки українець, що не вирізняє свого національного, свого патріотизму як чогось особливого, не ділить людей за націями. Йому незрозуміла спотворена, надривна любов до Батьківщини, з її неповноцінністю і невиправданою гординею.

Він працював на вітамінному заводі, на тому самому, звідки вигнали Ніну Комарову й Віктора Нєкипєлова. Там він захворів на «вітамінну», «грибкову» хворобу. Лікарі вирішили, що в нього туберкульоз легень, два роки лікували — без жодних результатів (правда, вважалось, що туберкульоз у нього вилікували і тому навіть не звертали уваги на його скарги).

Нарешті у Туберкульозному інституті (в Києві, куди з великими зусиллями і через знайомства його взяли, хоча, згідно зі встановленими правилами, будь-хто з трудящих має право на лікування в такому інституті) у легенях виявили «грибок». Але після двох місяців лікування його виписали з інституту — адже ж не можуть так довго лікувати (він вичерпав свій «ліміт» на безкоштовне лікування) — і відправили на роботу, у шкідливий цех, до апаратів, на роботу з кислотами. Ледве витримав місяць — болі ставали сильніші. В інституті мусили знову його обстежувати — виявили рак. А якби обстежили раніше, три роки тому, то операція відтягнула б смерть, зменшила страждання. Та коли Віталій захворів, йому морочили голову лікуванням від туберкульозу — без обстежень, без стаціонару (в умовах районного містечка; а хто знає радянську дійсність, тому легко уявити, що це таке). А він же ж «гегемон», у нього влада, він робітнича, виробнича сила, яку лікують «безкоштовно»…

Нарешті Віталієві вирізали три чверті легені, але було надто пізно.

Друзі вагались — сказати йому, що це рак, чи ні. Вирішили промовчати.

Перед операцією він з Танею приїжджав до мене в психтюрму. Але, як і усіх друзів, його не пустили (чому? по якому праву?).

У 1972 році серед уманців прокотились обшуки. У Віталія знайшли самвидав. Арештували двох його друзів. Дали по три роки. У Надії Віталіївни Суровцевої-Олицької забрали два томи спогадів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное