У карнавалі історії. Свідчення

Стало відомо про нараду керівників космічних досліджень. Обговорювали питання про причини відставання у космонавтиці. Один із вчених сказав про відставання в електроніці та в інших технічних науках — не можна переганяти американців тільки в одній галузі, якщо інші відстають. Концентрація сил на одній ділянці дає тільки короткотривалий успіх — якщо інші відстають. Ще один вчений сказав, що причина відставання — втручання неосвічених людей в управління космонавтикою (всі розуміли, що він мав на увазі Центральний Комітет).

Стенограму наради послали у ЦК. Реакції жодної.

Одного разу до нас приїхали товариші з Центру перевіряти роботу і обговорити усілякі проблеми «біологічної і психологічної» космонавтики. Майже всі були в роз’їзді. Волею-неволею довелось розмовляти зі мною. Я попередив, що допуску в мене немає.

— Чому?

— Політична неблагонадійність.

Розпитали, поспівчували, полаяли за наївність.

— Все одно ж нічого не зможете зробити.

Вони розповіли про свої експерименти. Мене буквально приголомшила розповідь про один з них.

Добровольці у піддослідні для дослідів з «космонавтики» отримують величезні суми, тому охочих хоч відбавляй. Одна жінка сиділа у спеціальній камері 70 днів. На 68-й (чи 69-й) вона побачила, що стеля починає опускатись. Вона, зрозуміло, перелякалась. Всі її реакції були зафіксовані електроенцефалографами, електрокардіографами та іншими приладами.

— Навіщо треба такий експеримент? — запитав я.

— Як навіщо? Щоб вивчити реакцію на небезпеку. Коли Леонов і Беляев провели свій експеримент у космосі, вони страшенно боялись.

— Але ж перед будь-яким експериментом пропонують декілька альтернативних робочих гіпотез. Експеримент відкидає частину з них. У вас були такі гіпотези? Що ви перевіряли?

— Нічого. Просто ми вивчали реакцію.

— Гаразд, але ж у неї міг початись невроз або серце могло розірватись від жаху.

— Ми перевіряли її серце. А крім того, наука без жертв не буває.

Перейшли до проблеми керування емоціями. Виявилось, що страх, і дуже великий, є у всіх космонавтів. Частина з них чесно в цьому признається, частина набиває собі ціну своєю сміливістю.

Але емоції страху заважають управляти кораблем.

Як зняти страх?

Я сказав, що західна психологія (наскільки я її знаю) поки що не може розв’язати цю проблему, але в раджа-йозі є підхожі методи керування підсвідомістю. Порекомендував літературу.

Де йога, там і телепатія.

Вони розповіли про те, що американський космонавт на ракеті проводив вдалі експерименти по телепатичному зв’язку із Землею.

Потім вони спитали: «А можна, щоб наша ракета підлетіла до американської, приклеїла міну і спокійно полетіла назад? Американці при цьому щоб нічого не помітили?»

Безглуздість і огидність «мрії» вчених-медиків мене приголомшили. Але я спокійно пояснив, що якщо телепатичний зв’язок і можливий, то такого рівня зв’язку, який їм треба, можливо, досягнуть за сотні років. Вони пообіцяли поклопотатись про створення засекреченої телепатичної лабораторії.

Наприкінці розмови я не витримав і почав дорікати їм за те, що вони хочуть працювати на війну.

— Але ж якщо ми не будемо зміцнювати свою могутність, то американці нас обженуть!

— Але й американські вчені так міркують. Озброєння з обох боків буде зростати, і не може ж зброя довго лежати без діла. Врешті-решт її застосують.

— Не можна ж перед ними здатись?

— Треба все зробити для взаємного роззброєння. Зараз у обох сторін так багато зброї, що, коли навіть у нас буде вдвічі більше, ніж у них, ми не переможемо, загинуть обидві сторони і нейтрали, хіба що папуаси залишаться.

Вони докоряли мені за утопізм.

— Але ж на Заході частина вчених бойкотує військові дослідження. Чому в нас цього немає? Тому що ми за мир?

За декілька місяців нам з товаришем запропонували створити парапсихологічну лабораторію при морському відомстві. Ми зрозуміли, що треба вибирати — цікава робота чи совість.

На дискусії з телепатії в одній з установ я заявив, що займався телепатією багато років і переконався в тому, що телепатичних явищ немає.

Київські телепати розцінили мою заяву як зраду, але потім зрозуміли мотиви і також припинили експерименти. Згодом закрились Ленінградська, Московська, Новосибірська лабораторії. Вже потім стало відомо, що їх замінили на державні, військово-кагебівські.

З досвіду з біокібернетикою і телепатією я переконався, що не можна тікати в науку: все одно або береш участь у брехні, або в поліцейсько-мілітаристській промисловості.

Моя дружина намагалась «жити не брехнею», заглибившись у вивчення психології й педагогіки дитячих ігор. Але й тут доводилось брехати чи виховувати у «військово-патріотичному дусі».

Ми спостерігали, як збільшується кількість тих, що «тікають» від громадської й офіційної діяльності, з військової промисловості, від науково-технічної брехні.

Дехто міняв роботу на чеснішу, потрібну людям. Але це допомагало мало — скрізь брехня.