У карнавалі історії. Свідчення

У «Бісах» винні у всьому — «біси» Верховенські, жидки, ляшки, дурний лібералізм і за всім цим «Інтернаціоналка», тобто іноземці. В інших творах — католицизм, що породжує матеріалізм, Бернарів, соціалізм. Цьому всьому протистоїть Богом вибрана російська людина, вона ж вселюдина (улюблена ідея радянського шовінізму: російський націоналізм є інтернаціоналізм).

Таких реакційних ідей у Достоєвського я став помічати все більше і показувати друзям. Це викликало гнівні звинувачення в опошленому сприйнятті мистецтва, у марксистському недоумстві, в математичному засушуванні сприйняття.

Я заперечував, кажучи, що треба все-таки розрізняти ідеологію письменника і його художнє бачення світу. Я люблю Достоєвського як глибокого мислителя-художника, але не політика. Як політичний ідеолог він суперечить власному християнству.

Але одразу постає питання: як від гуманістичних принципів, від співчуття до «принижених та ображених» Достоєвський прийшов до антисемітизму, почав підтримувати лицемірно-слов’янофільську політику царизму, товаришувати з такими, як Катков, князь Мещерський і Победоносцев, — опорою того ладу, який породжує приниження і голод?

Відповідь на це дає сам Достоєвський, розбираючи «шигальовщину»: з вимоги абсолютної свободи випливає абсолютний деспотизм.

Те саме і в «достоєвщині», тобто системі політичних поглядів Достоєвського. Достоєвський, як і його антипод Шигальов, — моральний максималіст, тільки основні моральні цінності у них різні. Максималізм Достоєвського також призводить до поглядів, що протилежні початковим.

Не можна, аби будь-яке страждання особистості виникало через боротьбу за краще суспільство. Але ж неможливо, щоб яка завгодно діяльність не зачіпала інтересів інших людей, не завдавала їм страждань. Ставши на позиції етичного максималізму, ми або прирікаємо себе на байдужість, безплідність (в Одкровенні святого Йоана сказано про байдужих: «Ти ні холодний, ні гарячий, якби ти був холодний чи гарячий!»), або переходимо на позиції підтримки тієї чи іншої антилюдської ідеології.

Мої друзі опротестовували цей аргумент тим, що я нав’язую всім ідеологію. Я попросив запропонувати альтернативу. Запропонували толстовство і відмову від будь-якої ідеології. Я вважав, що у толстовців не любов до ближнього, тобто активні спроби допомогти людям, а доброта, тобто всього-на-всього некоєння зла (сам Толстой був вищий за своє толстовство і тому активно боровся проти смертної кари, проти антигуманістичної науки, техніки, промисловості і т. д.). а некоєння зла — така сама байдужість.

Достоєвський якраз і заперечує відмову від будь-якої ідеології: «Якщо Бога немає, то, значить, все дозволено». Під Богом ми мали на увазі духовну основу для життя, для моралі. Якщо немає сенсу життя, то не тільки все дозволено, а й взагалі все в житті безглузде, абсурдне.

Упродовж року-двох мій головний супротивник і справді прийшов до того, що «все було, є і буде лайно».

Цей друг-ворог — людина незвичайної сили духу; та мало кому вдається втриматись у духовній атмосфері абсолютного песимізму, абсурду і не скотитись до якоїсь ідеології відчаю і підтримки тієї чи іншої антигуманної позиції, що випливає з цієї ідеології.

Я стверджував, що на цьому вони й закінчать.

Обидві сторони використовували аргументи Достоєвського. Кожна суперечка пізно вночі закінчувалась тим, що всі обмінювались фразами з нього. Я на прощання кидав: «Якщо Бога нема…»

Ця думка видавалась мені особливо важливою не лише з теоретичних міркувань. Я бачив підтвердження її у повсякденному житті.

З кожним роком зростала злочинність. У пресі спочатку про це мовчали, а потім почали писати про… злочинність на Заході. Серед книжок і статей про злочинність у США були дуже цікаві — фактами й аналізом.

Велике враження справила книжка Трумена Капоте «Звичайне вбивство». Мене вразило те, що процеси розвитку злочинності в СРСР і США якісно тотожні. Збігались навіть деталі. Наприклад, у США вийшли на дорогу двоє солдатів і почали розстрілювати тих, хто проїжджав — під Києвом трапилось те саме. І там, і в нас вони це робили, тому що… жити нудно. «Життя — лайно», — каже сержант Йорк у Капоте, пояснюючи причину своїх злочинів. Ці слова — простонародне висловлення думки Достоєвського.

Безкорисність, беземоційність, взагалі відсутність явної мотивації злочину — це та нова якість, що з’явилась у наш час.

У Києві двоє хлопців, школярів, прийшли до однокласниці, зв’язали її, обклали папером і підпалили. Не поспішаючи, покурюючи, вони дочекались її смерті і, навіть не замітаючи слідів, пішли собі. Це третя якість «прогресу» у злочинності — байдужість до покари: їм своє життя так само байдуже, як і чуже. Я розпитував тих, хто ознайомлювався з психіатричним обстеженням цих хлопців. Виявилось — психічно нормальні.

Я почав збирати матеріал для статті про злочинність і причини, що її породжують. Познайомився для цього з визначним фахівцем з жіночої злочинності — доктором Н.

Н. дала прочитати протокол допитів малолітніх повій.

Один з них особливо «випукло» виявляє специфіку «модерної» злочинності.