Українські жінки у горнилі модернізації

Попри те що масові жорстокі політичні репресії і переслідування за національні, політичні та релігійні переконання так чи інакше зачепили чи не кожну українську родину, ми досі мало що знаємо про повсякденне життя українських політв’язнів ГУЛАГу. Невільницький досвід українських жінок, тисячам з яких довелося відбути довгі роки у таборах та в’язницях, заслуговує на особливу увагу. Як жінки сприймали те, що з ними відбувалося? Що допомагало їм виживати в нелюдських умовах і долати найкритичніші моменти? У цьому розділі, спираючись на спогади колишніх політв’язнів, ми розкриємо основні сторони повсякденного життя українок — невільниць ГУЛАГу: їхній побут, працю, творчість, релігійне і національне життя, материнство та особисті стосунки.

Хоча загальні умови утримання жінок і чоловіків були більш-менш однаковими протягом існування ГУЛАГу, вже від осені 1945 р. керівництво вживало заходів для того, щоб ув’язнених жінок повністю ізолювати від чоловіків. Насамперед у змішаних зонах чоловікам заборонили відвідувати жіночі бараки і навпаки. У 1947 р. чоловічі та жіночі зони утримання було чітко розмежовано, а керівникам підрозділів наказано «суворо стежити за недопущенням зв’язків та спілкування поміж ув’язненими чоловіками і жінками в житлових зонах і на об’єктах робіт». Попри всі зусилля повного розділення та ізоляції жінок від чоловіків досягти так і не вдалося.

Репресивна система (втіленням якої був ГУЛАГ) була покликана покарати і перевиховати тих, хто насмілився протидіяти радянському режимові чи критикувати його. У таборах в’язні мали відчути своє безсилля, розкаятися, відмовитися від спротиву, підкоритися системі і прийняти тоталітарний режим як єдино можливий спосіб існування. Усі сторони функціонування ГУЛАГу були підпорядковані цій меті: здійснювався цілковитий контроль над базовими життєвими потребами ув’язнених (житло, їжа, час, гігієна, безпека, приналежність, спілкування та ін.), усі сторони їхнього життя суворо регламентували, маніпулюючи ними для коригування поведінки в’язнів за допомогою заохочень і покарань. Суттєво обмежуючи доступ в’язнів до ресурсів, система змушувала їх опуститися до рівня основних інстинктів — до виживання.

Побутові умови: житло, харчування, праця, медична допомога

У таборах та колоніях в’язні жили переважно у великих дерев’яних бараках, заставлених двоповерховими нарами. На відносно малій площі розташовували значну кількість людей — від кількох десятків до кількох сотень. Умеблювання бараку могло включати стіл, лавки, вішаки, тумбочки, полиці чи навісні шафки, примітивний пристрій для обігріву (металева бочка чи буржуйка), рідше — рукомийник. Нестача житлового простору і перенаселеність бараків була постійною проблемою, яку керівництво безуспішно намагалося подолати протягом усіх років існування системи. Житловою нормою вважалося, 2 кв. м на особу, але навіть цю мізерну площу не було забезпечено. Як повідомляє довідка квартирно-експлуатаційного відділу ГУЛАГу, станом на 1 липня 1947 р. в середньому на одного в’язня таборів та колоній фактично припадало 1,8 кв. м житлової площі.

Нас поселяють в обдерті, брудні бараки, в яких стіни з фанери, кожний на 200 жінок. У бараці двоповерхові нари, посередині залізна піч «груба», освітлює маленька тьмяна лампочка, вікна заґратовані. В коридорі залізний умовальник з холодною водою, яка зимою постійно замерзає, бо температура деколи падає до —50 градусів. Не раз так бувало, що на ранок просинаєшся, а хустина і волосся примерзли до фанерної стіни барака.

Анастасія Закидальська, 1923 р. н.

Очевидно, що в таких умовах говорити про повноцінний відпочинок та відновлення сил не доводилося. Через холоднечу і недостатнє опалення ув’язнені не могли навіть просушити намоклий у негоду одяг.

В’язням постійно бракувало найнеобхідніших побутових речей (насамперед, посуду), тож жінкам доводилося виявляти неабияку винахідливість і майстерність. Часто горнята та миски були саморобними — виготовленими з консервних бляшанок, з них же виготовляли різаки, що ними користувалися замість ножів. Повсюдно за голки для шиття і вишивання правили риб’ячі кістки.