Українські жінки у горнилі модернізації

Важкість призначених до виконання робіт і обсяг виробничої норми безпосередньо залежали від стану здоров’я конкретної ув’язненої. Жінок — навіть виснажених і хворих — рідко залишали без роботи: фізично слабших призначали до виробничих чи обслуговувальних завдань на території табору. Від важкої фізичної праці особливо потерпали представниці інтелігенції, незвичні до такої роботи. Нерідко фізично міцніші сільські дівчата допомагали своїм тендітнішим міським подругам.

Здорові діставали першу категорію. Це значило — праця в шахті, в забої довбати кайлами породу та вугілля (…) Друга категорія працювала на поверхні шахти. Розвантажувала з вагонів дерево, працювала на будівництві (…) Вони бодай працювали на повітрі (…) не було вогкості, і бруду, як у шахтах. Кому призначали третю категорію праці, працювали при розчищенні доріг і залізничних колій, в обслузі табору, в хліборізці, їдальні, пральні, лазні, або направляли ремонтувати спецодяг (…) Інші працювали в бараках прибиральницями, в сушилках, санітарами.

Галина Коханська, 1925 р. н.

Одним з чинників низької продуктивності праці були суворі кліматичні умови, у яких в’язнів примушували працювати, наражаючи їхнє здоров’я на серйозні ризики. Керівництво таборів мало право вирішувати, при яких температурних показниках скасовувати роботу на відкритому повітрі, тому спогади жінок різняться.

Робота була важкою, харчі погані. Сім з половиною років я працювала на важких роботах на морозі. Коли ж температура сягала нижче —47 °C, нас не виводили.

Галина Шандарак, 1920 р. н.

Того року 1951–1952 зима навіть для Норильська була небувало холодною. Морози доходили (враховуючи вітер) до —74 °C. Свинець від удару розсипався на порох, а залізнична колія від морозу розривалася. Дефекти досягали 35–40 см. В наші обов’язки входило замінити розірвані рейки.

Єфросинія Керсновська, 1908 р. н.

Внутрішня документація ГУЛАГу свідчить, що від адміністрації таборів вимагали не допускати надмірного переохолоджування та обморожування в’язнів (стежити за наявністю відповідного до погоди одягу та взуття, забезпечувати перервами для обігріву у відповідно обладнаних пунктах, організовувати просушування одягу і взуття, скасовувати працю при значних зниженнях температури тощо). Однак зі спогадів в’язнів постає цілком інша картина: у більшості випадків начальники таборів нехтували цими вимогами. Холод — другий після голоду чинник постійних страждань невільниць, він є наскрізною темою кожної жіночої розповіді про ГУЛАГ.

Щасливими вважали себе ті ув’язнені, чия робота була пов’язана із перебуванням у таборі і, особливо, у приміщенні, бо це дозволяло зберегти сили. Привілеєм вважали працю в лікарні, у дитбудинку для дітей ув’язнених, на кухні, у майстерні.

Режим утримання і праці в’язнів у таборах міг суттєво відрізнятися, оскільки залежав від низки об’єктивних (тип табору, категорія в’язнів, вид робіт тощо) та суб’єктивних (особистості начальника, наглядачів і охоронців) факторів. Розповіді ув’язнених свідчать: праця була надривною, виснажливою, в нелюдських умовах і часто позбавлена сенсу.