Улицы Киева. Ретропутешествие

– Будь ласка, як мені пройти до Царської площі?

– Куди??

– До Царської, тобто, вибачте, по-новому до площі III Інтернаціоналу…

Вибачатись приїжджому громадянинові не було жодних підстав. Обидві назви цієї площі в наші дні звучать однаково дико.

Безліч таких сценок можна спостерігати на вулицях нового Києва. Вже півтора місяця, як столиця України звільнена від московсько-большевицької нечисті. <…> Українці поволі забувають прокляті чорні часи <…> Але українському населенню в цьому уперто заважає міська управа. Як і за часів Совєтів, прекрасні вулиці старовинного міста Києва називаються іменами жидів – Гершуні, Переца, Шолом-Алейхема, Євгенії Бош, Ратманського, Володарського, Урицького, Борохова тощо.

Возврат к дореволюционным названиям тоже недопустим, утверждал автор заметки, ибо, дескать, «за які це власне заслуги один з найактивніших російських поневолювачів українського народу Фундуклей знову набув у нас такої почесті, щоб його ім’ям називали одну з кращих вулиць Києва?»; да и Екатерина II, Александр II, «народный палач» Столыпин или даже Купеческий сад – отнюдь не то, что нужно киевлянам. Далее автор описывал, каким образом управа пыталась решить обозначенную проблему:

Першим розпочав підготовку до переiменування вулиць сектор упорядкування міської управи. Годинами сиділи співробітники над картою міста, і, певно, справа була б давно вирішена, якби запізнілу активність раптом не проявив відділ пропаганди управи. Пожежними темпами пропагандисти теж добули десь карту і засіли за неї, навіть не сповістивши про це сектор упорядкування.

У тривалій міжвідомчій боротьбі за право сказати останнє слово щодо нових назв переміг відділ пропаганди. Але «ентузіазму» в пропагандистів вистачило лише на кілька днів. «Переможці» спочили на лаврах, склавши план, проєкти і пропозиції в шухляди[266].

Результат работы победителей, видимо, навсегда останется для нас неизвестным, а проект, разработанный отделом упорядочения, сохранился. 17 ноября 1941 года этот проект обсуждался на совещании отдела, под председательством начальника отдела Светозара Драгоманова и в присутствии восьми сотрудников (в числе которых были Наталья Полонская-Василенко и Ольга Косач-Кривинюк, сестра Леси Украинки)[267]. Предлагалось «обмежити переїменування вулиць тимчасово лише центральною частиною мiста, оскiльки змiна назв переферiйних [sic] районiв потрiбує складної й довгої проробки через те, що значна кiлькiсть вулиць зовсiм не має назв, а частина має назви, якi покiлька разiв повторюються». Принципы, на которых базировались предлагавшиеся переименования, звучали так: