Unknown

- Що хочете забирайте, тільки сиріт пощадіть.!

- Обшукати двір! – рикнув Сисун, після чого вальнув ляха рукояттю кинджала в живіт. Чернець застогнав, впав на коліна, склав руки до молитви.

- Стережи його, Тарасе!

Бандурист підійшов до старого, але шаблі не дістав. Він не вірив, щоб лях ставив йому опір. Сисун та Горілки розбіглися по дворищу. З страшним шумом почали вони рубати чеканами та обушками барила, розбивати кришки скринь, відривати послаблені дошки підлоги, заглядати до комір та печей. З поганеньких, зшитих з ганчірок мішків висипалося зерно, зі скрині вибилася хмара борошна. З розбитих барилок козаки витягли сухарі, рештки пшона та крупів.

- Не бійтеся, отче, - тихо промовив Тарас. – Якщо золота не сховали, нічого вам не станеться. А ви, пане, шляхтич? – запитав, вказуючи на кольчужний пас на рясі старого бернардина.

Чернець щиро молився. Діти плакали та тиснулися до нього.

- Слугував я у війську, - тихо прошептав поляк. – Був під Берестечком. Але ж після різні віддався я Панові Богові. І пішов збирати по дорогах діток малих. Всіх їх: хворих, поранених, без родичів. Дітей, що залишилися після проїзду Орди, козаків чи наших хорогов. Всі тут – і з шляхетських дворів, і з простих халуп, з міст та селищ, з ярів та полів.

Тарас поглянув на дітей, на їхні рани, шрами, культі рук та ніг, перев'язані ганчірками, на поблідлі личка. Потім переніс погляд на старого ченця.

І завмер…

Повернулося те…

Молодий козак затрясся, впав на коліна, на якусь хвильку сховав обличчя в долонях. То… То не могло бути правдою! Він побачив… Знову, як і рік тому, бачив… Бачив ту несамовиту річ.

Чернець поглянув йому прямо в очі. Спаси Христе… Невже ж він знав про видіння козака?! Невже ж щось передчував?

- Не лякайся, Тарасе, - прошептав брат Міхал. – Мені смерть написана, але ж не треба тривожитися. Отець небесний прийме нас до слави своєї. То ніщо, що сам я загину, якщо дітки вціліють.

- Ти знаєш, - видихнув бандурист. – Ти знаєш… Що зі мною сталося тоді…

- Знаю, що ти бачиш, - прошепотів старий. – Те ж саме, що побачив під Берестечком, коли в останній день битви Хмельницький вдарив на королівські війська. Знов ти маєш це перед очима. Молися за мене, козаче.

- Звідки тобі відомо? Отче… я…

- І я теж саме побачив. Страшні мав видіння, доки не скинув зброї гусарської и не надяг ряси. І не віддав самого себе Панові Богові. Я знаю, що ти чуєш…

- Я… не хочу! – простогнав Тарас. – Не винесу того більше.

- І сказав Господь: хто не бере свого хреста і йде до мене, той не є достойним мене. Так що, сину, ти одержав дар від Бога, то май надію в його силу та міць, а він зробить з того дару найкращий пожиток.

- І чого ж це трафилося власне мені?!

- Вір в силу та опіку Богородиці. Йди за її голосом, дозволь себе вести. Може статися, що саме ти запровадиш мир Божий в Україні. І закінчиш війну…

Тарас мовчав. Він весь дрижав від жаху, не міг дивитися на ченця.

І тут козаки вбігли до світлиці з брязкотом шабель, з громом підкованих чобіт.

- Немає дукатів! – крикнув Морозовицький.

- Немає золота! – як один повторювали брати Горілки.

Олесь злим поглядом глянув на Сисуна.

- Де дукати та таляри? Де орти та шостаки? Де оксамити та парча, чепраки та делії? Де ті турецькі матерії, які ти нам обіцяв?!

- Нема їх тут! – кукнув молодший з Горілків.

- Брехав, сучий сину!

Сисун зі злістю озирався по сторонах. Він не знав, чи то відразу схопитися за шаблю, чи то якось відвернути увагу розсерджених товаришів по нападу. І тут його швидкі очі помітили щось за спинами молодців.

- Ось де лях золото сховав! – скрикнув він, показуючи на фігуру Богородиці. – Хапайте! Матір Божа талярів не потребує!

Всі витріщили очі. Під статуєю Марії лежав худий гаманець.

Чернець зірвався а ноги.

- Та це ж останні наші грошенята, віддані під опіку Найсвятішої Панни!

Олесь скочив до фігури, протягуючи руку за гаманцем. Бернардин перекрив йому дорогу, але козак штовхнув старого. Безрезультатно. А от чернець схопив долоню козака і затримав без буж-якого зусилля, полонив руку, ніби в ковальських лещатах. Козак рвонув з усієї сили.

- А ну пусти! – крикнув він. – Щоб тебе чорти схопили!

Козаки скочили йому на поміч, розкидаючи дітей. Приміщення заповнилося грюком, криками та брязкотом. Але ж, ще до того, як запоріжці дісталися до хмурої постаті ченця, лях відштовхнув Олеся з таким розмахом, що той впав на спину, підголеною головою стукнувся в лаву і майже накрив її ногами. Ще до того, як його товариші дістали бернардина, той схопив худий гаман та з усієї сили притис його до грудей.

- На муки Спасителя нашого, помилуйте! – крикнув той. – Це для дітей…

Горілки та Сисун схопили старого за руки, бажаючи вирвати нещасну здобич. Розірвали рясу, але ж гаманця не були в стані вирвати.

- Тарасе! – захрипів Сисун. – Тарасе, а ну ходи сюди!

Але бандурист навіть не поворухнувся. Козаки застогнали, рвонули ченця за руки, в яких той ховав кошіль, але ж нічого не добилися.