- От же ж курвин син! – крізь стиснуті зуби процідив Олесь та одним швидким рухом вдарив бернардина чеканом по лобі. Чернець крикнув, впав на коліна, але ж гаманця не випустив. Кров полилася на підлогу, стекла на погнилі дошки.
- Віддай дукати! – рикнув Сисун. – Віддавай золото, чортів сину!
Він схопив ченця за плечі. Сопіли, лаялися, хрипіли, але ж хватка поляка була сильнішою за ковану сталь.
Олесь схопив шаблю і наніс удар. Сисун провів ще один. Молодший Горілко вдарив третім, а Морозовицький – четвертим…
- Стійте! – сунувся Тарас між козаків. – Залиште його!
Старший Горілко вбив Вересаєві лікоть під ребра, молодший поправив кулаком у скроню. Тарас зігнувся вдвоє, звалився під лаву і зіщулився на підлозі, тримаючись за живіт.
- Бери золото! – завив Сисун.
- Це ж для дітей! – простогнав чернець. – Помилуйте… Пощадіть…
Залишком сил Горілко відірвав праву руку бернардина від тіла, схватив за передпліччя, притримав. Але ж він не був у стані розтиснути пальців.
- Віддавай! – кричав Сисун.
- Це для діток, - повторив чернець закривавленими вустами. – Для…
Сисун одним рухом рубонув по стиснутій долоні. Поляк застогнав. Гаманець впав на підогу разом з відрубаними пальцями.
Козак завив. Він хотів кинутися за гаманом, але ж чернець був швидшим. Не вспів Сисун схилитися за мішком, бернардин вже схопив його лівою рукою, притиснув зо закривавленого тіла.
- Зми… луйтеся, - пробелькотів він. – Я…
Удари щабель та чеканів впали на нього з усіх сторін, раз за разом. Чернець стогнав; з останніх сил він повз до фігури Марії, не випускаючи гаманця з рук.
- Що, ляху, скачеш! – крикнув Сисун. Ще скачеш!
Він рубонув шаблею зі свистом і одним вправним рухом відрубав ченцеві ліву руку у лікті.
Чернець завив, впав у судомах на підлогу перед статуєю Марії. Багрова кров хлиснула на стіни, на зображення Найсвятішої Діви Марії. Бернардин зробив останнє розпачливе зусилля, він хотів кинутися всім тілом на гаманець, але ж Сисун схватив його за довгі сиві волоси, підірвав голову догори, а потім зі свистом вдарив шаблею!
Ридання та крик дітей урвалися в один момент. Удар був таким сильним, що Сисун перерубав шию ченцеві, а разом з нею – фігуру Богоматері. Голова поляка грюкнула на дошки, перекотилася з глухим звуком, а потім замерла в куті. Віки її ще порушилися, затремтіли та застигли. Кров стікала по збитих свічках, по чотках, Біблії та скаліченій, безголовій статуї Марії.
З криками тріумфу Сисун та Морозовицький кинулися до гамана, схватили його і почали виривати його один у другого з рук. Тканина в один момент тріснула, з мішечка посипалися монети. Але же не талери, дукати чи червоні золоті. То були звиклі, прості мідяки, поламані та обрізані тернари, денари, шеляги та гроші16
, серед яких лише часом блискав орт чи шостак.Переляканий Тарас дивився, як пани-молодці згортали залиті кров'ю мідяки. Як молодший з братів Горилків підніс одрубаний палець ченця та, помагаючи собі зубами, зідрав з нього гербовий перстень. Морозовецький же відривав дошки з підлоги, рубав стіни, перекидав меблі. Тим часом Олесь стягнув з мертвого тіла бернардина його лицарський пас.
Сисун піднісся з колін, сховав до власної сакви закривавлені гроші, кинув оком на відрубану голову поляка та сплюнув.
- Підпалити дворище! – розкричався він на усю горлянку. – Спалити це вовче гніздо!
Морозовицький схопив смолоскип, що горів у двері. Швидко підкинув його під скатерті та тканини біля безголової фігури Марії. Полум'я бухнуло догори, перенеслося на стіну.
- Підпалюйте! Підкладайте вогонь! – ричав Олесь. – Спалимо двір дощенту!
Діти вже не плакали. Збиті у куті приміщення, вони нерухомо дивилися на т е, що робилося посеред світлиці – певне тому, що під час війни в Україні вони бачили й гірші речі. Смерть родичів, братів та сестер, тортури, різанини, неволю, страх, знищення. Тарас швидко прийшов до тями. Він скочив до малих, обійняв їх, штовхнув до дверей, що вели до сіней.
- Біжіть! – крикнув він. – Біжіть разом зі мною!
Тарас підніс хрест та вбив його в розмоклу від дощу землю. Він сплатив борг; віддав хоча б то дрібну частину того, що повинен був братові Міхалу. Козак опустився на коліна, перехрестився, прочитав молитву.
- І що ж ви станете робити, дітки?
- Помремо, - тихо відповів йому однорукий хлопчина. Він так само тулив до себе дівчинку, яка й досі плакала. – Чи то тут, чи то на дорозі, ніякої різниці, пане.
Тарас підійшов до свого коня, витягнув з в'юків мішок з сухарями, поклав до ніг дітей.
- Тримайте, - буркнув. – Вам на довго вистачить. Що ще можу я для вас зробити?
До Тараса підійшов хлопець. Однією рукою, яка ще в нього залишилася, він подав козакові невелику бандуру на двадцять чотири струни. Той взяв її, погладив. Достатньо було торкнутися струн, і він вже знав, що це інструмент найвищої якості. Його основа, витесана с одного шматка смерекової деревини, закінчувалася струнким, дещо вигнутим грифом. Бандура була легкою, мов степовий вітер, а ледь-ледь він торкнув струн, як вона розплакалася перлистою росою звуків.