Unknown

Регіт і свист. Одші попростував до брами, й усі знову за­тихли, розступились перед страйколомом. А він у смертельній тиші дійшов до воріт, завагався, плюнув, повернувся і зник у юрбі. Браму хтось із путра швидко зачинив. Юрба запле­скала й зареготала. Прийшов К і н а ш і непомітно сів на кльоца ‘. 3 юрби вибіг М о л е н д а.

М о л е н д а. Кінаш, я буду говорити!..

К і н а ш. Сьогодні не будеш говорити. Сьогодні бу­деш ще ниткою, щоб не тріснула остання. Будеш тиху роботу робити, Молендо. Ну, як там?

М о л е н д а. Відчинили браму — ніхто не пішов. Кінаш. Так. А тепер, щоб не бачили разом нас, відійди, Молендо. Якби щось таке, через Бучила зв’язок тримай.

М о л е н д а. Промовити б комусь тепер, товаришу! Кінаш. Промовимо, товаришу!

Молепда відходить.

На хвилинку!.. (Стискає Моленді руку.) Бувай, Мо­лендо!

Моленда. Що це з вами сьогодні, Кінаш?

Кінаш. Нічого, прощаюся, Молендо. (Устав, піді­йшов до стосу кльоців, якось викараскався на нього, зняв кашкета й ним заслонив очі від сонця.) Товариші! (За­кашлявся.)

Юрба затихла.

Вчора, товариші, ви страйкувати рішили й вибрали свій комітет. Сьогодні цей ваш комітет за гратами вже, а ⁴⁴

Макс... Макс, товариші, не буде вас більше ніколи за­ступати. Макса сьогодні вночі зарізали...

Юрба зойкнула одним великим криком.

Здійміть, товариші, шапки! Макс Бєлец віддав усе, що міг, для вас, для революці ї!

Голос. Макс!!! Присяй боже, заплатимо за це!!!

К і н а ш. Так! За кров Макса, за муки наших най­кращих, за ваші злидні й сльози, за ваше жнття-нежит- тя ви заплатите, товариші, і якщо ця розплата мала б бути вже завтра, тим краще для вас, тим краще для трудящих світу всього. Дивіться, товариші, на сонце: во­но таке саме, як і торік було, а світ наш — зовсім інший став. Меркне й гасне прокляте сонце буржуазії. Слухай, Америко, слухай, Англіє, слухай, Франціє й Німеччино, слухай, Китаю й Індіє, як у муках і крові робочого на­роду, як у гуркоті і громах капіталістичних крахів ро­диться твоя революція! Ще за гратами сотки тисяч наших братів, ще нас мучать, ще скриплять щодня їх шибениці, але смерть їх неминуча й близька, ще крок наш, ще два, з завзяттям, зі зненавистю й зі словом, що пече, що па­лить і голубить робітничим словом: революція!

Буря оплесків.

Юрба. Революція!