Unknown

Варвара(заслонила рукою очі від сонця). Вони вже йдуть. Говіркі, веселі, вони, либонь, міцпо спали ці­єї ночі...

О. Юліян. Піду і я слідом за ними. (Посміхнувся.) Легко, дуже легко мені буде йти під звуки цього бара­бана... (Пішов.)

Варвара(махає йому на прощання хусткою). Щасливої вам долі, мій хороший друже!..

Звуки музики голоснішають, але найгучпіше лунає голос ба­рабана. Варвара дійшла до середини хати, і погляд її зупи­нився на годиннику. Вона підходить до нього й енергійним

рухом піднімав гирі.

Завіса швидко опускається

 

Кімната Шрамека. Ранок. Крізь відчинене вікно видно вен« львівських церков і ратуші. На першому шіапі незакінчена будівля. Ш р а м е к і його дочка лежать що в ліжках. Над ліжком Шрамека висить портрет Наполеопа; над дверми мен­ший, Франца Йосифа. Вожена читає вголос газету.

Вожена. «Берлін. В Царському Селі перед палацом царя було заарештовано дівчину, при якій знайдено за­винутий у хустці вибуховий матеріал. Власті розкрили організований в найменших деталях замах, ударемнивши його в останній хвилі. Всі заарештовані відмовляються давати будь-які показання. Справу...»

Шр а м е к. Остогидло... Читай щось інше.

Вожена підперла голову і мовчить.

Щось таке прочитай, щоб... за серце брало!

Вожена. Стривай, батьку! Адже тій дівчині було, мабуть, не більше вісімнадцяти років...

Шр а м е к. Не мабуть, а напевно — дорослі не роб­лять таких дурниць.

Вожена(суворо). А що, по-твоєму, роблять до­рослі?

Шр амек(позіхнув і витягнувся). Розумні — здо­бувають вершини, моя дочко.

Вожена. Виходить, ти також їх здобуваєш... Шраме к (з незадоволенням). Читай далі, Вожено. Вожена. Гаразд, буду далі читати. «Лондон. Аген­ція Рейтер повідомляє, що найбільший табір полонених бурів знаходиться па острові Святої Слени. Там перебу­ває також командувач бурськими військами».

ПІрамек(з захопленням). На острові Святої Єле- ни? Браво! Більшої почесті ці бури не могли удостої­тись. Страждати за батьківщину там, де карався великий

орел! Який жаль, що мене немає між ними. Я б цілував там кожний камінь на дорозі, якою проходив колись Буонапарте. Адже це його безсмертні діла натхнули твого батька до піднебесного льоту, Вожено. Чекай, ще місяць, ще два, і про моє перпетуум мобіле заговорить весь Львів, на перших сторінках про нього писатимуть газе­ти, помчать телеграми па всі сторони світу. «Теодор Шрамек! Теодор Шрамек!» кричатимуть на всіх пере­хрестях, і потечуть з усіх усюдів мішечки, повні чистого, як сльоза, золота, а на кожному мішечку ярличок з на­писом: «Для Теодора Шрамека! Для Теодора Шрамека!»

Вожена встала, пакнпула па себе халат і пішла за ширму

вмиватися.

Вожена. Боюся, що це не трапиться перед дру­гим червня.