Читаем Unknown полностью

Варвара. Справедливо кажете, пане Шрамек. Чи­сто з глузду зсунулися. Як я не напросилася свого чоло­віка, скільки не наговорилася, а він все своє: «Дурні і темні твої слова, рабине, ти сяка-така, каже, і від них кров моя холодна стає, мов у жаби. Ми заповіт Христо­вий здійснюємо, а ти, оглашенна, своїм скиглінням са- тані-капіталові стаєш у пригоді!» І тиць, і тиць мені під ніс Євангеліє. Вже й не знаю, що па те відповідати, бо на кожне моє слово він має сто своїх. Та й що я одна зроблю, коли у Львові є сім тисяч робітників, що ска­зали собі сьогодні: баста!

Шрамек. Читав я вже про їм подібпих. У Трієсті вони нещодавно таку заварили кашу, що поліції дове­лось стріляти на них, мов на горобців. У нас воно також до добра не доведе.

Варвара. Я йому це сказала, а він на те: «Хри­стос за нас життя віддав — невже ж ми не віддамо на­шого життя за себе?»

Шр а м е к. Гм. Той Христос вашого чоловіка, здає­ться мені, якийсь підозрілий. Краще б Мартин про себе більше думав. Воно куди здоровіше, ніж ходити по ву­лицях з усяким народом і кричати: «Геть!»

Вожена(чистить нігті). По-твоєму, Мартин пови­нен одинцем ходити по вулицях і просити «дай»?

III р амек. Вожено, не забудь, що тобі всього сім­надцять років і що в тих справах ти небагато второ­паєш.

Варвара. Сімнадцять? Ах, пане Шрамек, вчора ввечері на вулиці п’ятнадцятирічні підлітки військовий оркестр гнилими яйцями обкидали.

Шрамек(суворо). Моя дочка — не вуличниця, Вар- варо.

Варвара. О господи! Я б таке і подумати не сміла про панну Вожену. Це ж янгол, справжній янгол нашого дому. Так її тут усі називають. Ось і пан барон, цей поручник гусарів, дав мені ці квіти і сказав: «Занесіть їх цій русявій дівчині, що грає на скрипці, мов янгол». (Вруча квіти Вожені.)

Вожена(тихо). Скажіть йому спасибі, але хай цього більше не робить.

Варвара. Скажу, хоч не знаю, чп це багато по­може. (Жартівливо.) Занадто ви причарували його серце, панно Вожено.

Божепа(стиснула її за руку). Цить, Варваро!.. (Встромила квіти у флакон.)

Шрамек мовчки підходить до квітів, пюхае їх, хотім підозрі­ливо дивиться то па Варвару, то на Божепу.

Шрамек (до Божени). Це що, га?

Варвара(поквапно). Подарунок панні Вожені за те, що своєю грою заколисує скорбну баронову душу.

Шрамек. Негарне це діло, коли офіцери посилають молодим дівчатам подарунки, але ще гірше, коли дівча­та їх приймають.

Варвара. Якщо цього бажаєте, я можу ці квіти віднести назад, баронові.

Шрамек. Стривайте! Це було б некультурно, віп міг би почувати себе ображеним, навіщо кривдити мо­лоду людину. (Тихо.) Він — справжній барон?

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже