Читаем Unknown полностью

Шрамек. Ах, ти все про своє! Я ж тобі казав уже. Адже ж пан Ястшембський так небагато від тебе вимагає. (Пауза. Шрамек сідає.) Він людина, бачиш, літня, й йому треба когось близького, когось, хто б, як він каже, був помічником в його самітному житті. Поси­диш у нього ввечері годинку-дві, почитаєш йому книжку, а потім скажеш «добраніч» і повернешся до свого та- туська. Чого ж тут пручатися? За таку дурничку пла- титиме тобі сто корон у місяць. Візьмеш важкий гріх на душу, якщо відмовишся. І то напередодні концерту, коли все вже готове, окрім плати в консерваторію і гро­шей за зал. Посміхається до тебе слава, тож лови її, моя дитино, бо якщо на цей раз її прогавиш, вона може більше не вернутися. Я не говорю вже про те, що, читаю­чи книжки Ястшембському, ти б допомогла й мені. Тоді б я не клопотався, як роздобути грам ртуті для моїх до­слідів, а купив би її кілограм або й два.

Б о ж е и а. І все то за сто корон у місяць?

Шрамек. Крий боже! Пан Ястшембський обіцяв позичити мені 500 корон. Чи позичить, це залежить, очевидно, від тебе тільки. Коли б жила твоя небіжечка матуся, вона б папевно зуміла промовити тобі до серця, • а я що ж... мої слова для тебе небагато важать. Я для тебе самозакоханий тиран і годі.

Вожена(вийшла піводягнута з-за ширми з руш­ником через плечі). Ти знов згадав маму? (Тихо.) І не соромно тобі? Не стискається серце на думку про те,

що це ти її замучив? Я була тоді зовсім мала, але ба­чила більше, ніж тобі здається. Я бачила ранками її заплакані очі, а коли вона знімала кофту, я бачила синяки на її тілі і знала, що це ти її бив, повернувшись п’яним додому. Ти мстився на ній за своє невдале жит­тя, за свої розбиті мрії про багатство і про славу, до якої ти не доріс, для якої надто мала твоя душа. Ще донедавна ти мене бив, коли я не хотіла по шість і вісім годин у день грати на скрипку вправи. Мені кров текла з пальців, а ти мене бив. І не з любові до мене ти це робив, а з любові до себе, бо ти хотів, щоб принаймні слава дочки стала твоєю славою...

Ш р а м е к (підніс руки.) Дочко, доченько!..

Вожена. І сьогодні, коли, як кажеш, ця слава всміхається мені, ти вже рад покористуватися нею, хоч би ціною... моєї доброї слави. Батьку, батьку... (З пла­чем обіймає його коліна.)

Ш р а м е к. Я? Вожено, що тобі верзеться? Госпо­ди!.. Краще б земля провалилася підо мною, ніж мав я таке від тебе почути.

Вожена. Батьку... (Витерла хусточкою сльози.)

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже