Шрамек. Ах, ти все про своє! Я ж тобі казав уже. Адже ж пан Ястшембський так небагато від тебе вимагає.
Б о ж е и а. І все то за сто корон у місяць?
Шрамек. Крий боже! Пан Ястшембський обіцяв позичити мені 500 корон. Чи позичить, це залежить, очевидно, від тебе тільки. Коли б жила твоя небіжечка матуся, вона б папевно зуміла промовити тобі до серця, • а я що ж... мої слова для тебе небагато важать. Я для тебе самозакоханий тиран і годі.
Вожена
що це ти її замучив? Я була тоді зовсім мала, але бачила більше, ніж тобі здається. Я бачила ранками її заплакані очі, а коли вона знімала кофту, я бачила синяки на її тілі і знала, що це ти її бив, повернувшись п’яним додому. Ти мстився на ній за своє невдале життя, за свої розбиті мрії про багатство і про славу, до якої ти не доріс, для якої надто мала твоя душа. Ще донедавна ти мене бив, коли я не хотіла по шість і вісім годин у день грати на скрипку вправи. Мені кров текла з пальців, а ти мене бив. І не з любові до мене ти це робив, а з любові до себе, бо ти хотів, щоб принаймні слава дочки стала твоєю славою...
Ш р а м е к
Вожена. І сьогодні, коли, як кажеш, ця слава всміхається мені, ти вже рад покористуватися нею, хоч би ціною... моєї доброї слави. Батьку, батьку...
Ш р а м е к. Я? Вожено, що тобі верзеться? Господи!.. Краще б земля провалилася підо мною, ніж мав я таке від тебе почути.
Вожена. Батьку...