Unknown

Пилип. Не з власної волі, пане, клянуся богові. Я жовняр, я не міг не слухати, нане.

Дімуріє. Що ж ти — жандарм?

Пили п. Авжеж, пане, жандарм, підстаршина. Зве­ліли піти сюди — пішов, хоч з тяжким серцем — мусив!

Д’А н гієн. Пилипе! Хто б сподівався... Ти Юда!

Юда... .

Пилип. Юда... Мені казали, що це за Францію.

Дімуріє. Ха! Ха! Ха! І він теж за Францію! (До д’Ангіена.) Ось ваш побратим, князю. Як це чудово! (До Пилипа.) За Францію, кажеш, і за батьківщину. Гарно! Ха! Ха! Ха!

Пилип. Так, пане! За батьківщину, за діти, за хліб.

Дімуріє. Ха! ха! Це мені подобається. Ось яка в тебе батьківщина! Ну що ж? Умирати за батьківщину солодко, й ми тобі цю приємність можемо зробити. Чо­му ж би ні?

Д’Л н г і є н (до Дімуріє). Над безборонним не зну­щаються, це ви повинні знати, генерале. Тим більше над безборонним французом.

Дімуріє(здивовано). Що ви таке? Французом?

Д’ А н г і є н. Так, генерале. Хоч Юда, та він француз, мій брат, брат Каїн.

Дімуріє(хвилина мовчанки). Жаль мені вас, кня­зю. Жаль превеликий...

Д’ Л п г і є н. Ви краще пожалійте оцього нужденного. А щодо мене, то це зайве, а щонайменше передчасне.

Дімуріє. Про мене. (До Пилипа.) Тебе хто вислав стежити князя?

Пили п. Міністр поліції Саварі.

Дімуріє. Гм! Як же ж це сталося? Цікаво.

Пили п. Мене знали як талановитого жандарма. По­кликали мене зовсім несподівано до міністра, і він дору­чив мені стежити кожний крок князя і наказав негайно виїхати у Еттенгайм. Я не встиг навіть з дітьми попро­щатися.

Дімуріє. І, мабуть, вже не встигнеш.

Пилип(з жахом). Пане! (До д’Ангієна.) Рятуйте, князю! Рятуйте мене! Я ж все сказав, як перед богом. Рятуйте мої бідні діти. (Хлипає.)

Дімуріє. Діти не втратять на тому, що одним мер- зенником стане в світі менше. (Відчиняє вікно.) Жан! П’єр! Сюди!

Пилип(тихо). Пане добрий!.. У тих діток невинних головки русяві... Одна краща від другої... пане.

Входять слуги.

Дімуріє. Повісьте його! На найближчому дереві!

Ж а и і И’єр схоплюють Пилипа.

СО

Пилип(зламано). Хай... живе... Франція!..

Виводять його.

Д’ А н г і є н (по хвилині). Хай живе Франція! Дімуріе іронічно всміхається.

Завіса падав

Кінець першої дії ДІЯ ДРУГА

ЯВА І

Ця сама кімната. Дощовий березневий вечір. При горючому

каміні сидить обгориена шаллю Шарлотта. А плес сидить

при столі. Темно. Чути, як виє вітер. Шартотта кашляє

Айлес починає неспокійно проходжуватися по кімнаті.

Шарлотта(тихцем). Докторе.

Айлес. Я біля вас, горожанко. (Прикладає долоню до чола Шарлотти, опісля схиляє сумно голову.)

Шарлотта.Докторе. Невже ж незабаром кінець?..

Айлес. Незабаром весна, горожанко...