Unknown

Марія. Я так і думала. Це вже пізній вечір, а по­года ж там, господи, мовби не весна йшла, а глибока осінь, а за нею не радість, а сум...

Чути обривисті звуки дзвопа.

Марія (хреститься). Що це?

Ай лес.Це на нашій церкві вітер розколисав дзвони.

Марія. Таке не трапляється часто. Лячно.

Дужий вітер відчиняє вікно, ще голосніше чути розгойданий

дзвін. Айлес, борючись з вітром, зачиняє вікно.

Шарлотта.Це наче похоронні дзвони... Ходім, Маріє.

Виходять. Доктор, згорблений, стоїть при вікні і дивиться

у темряву.

Айлес(тихо). Похоронні дзвони...

За хвилину вносить Марія свічник.

А й л е с. Відпочинемо ще, Маріє. Відпочинемо у хо­лодній землі. Спочиватимемо тоді, скільки душа забагне. Там вже ніхто, ніхто нас не збудить з солодкого сну.

Марія. Вам, докторе, сьогодні чомусь смерть на думці. Це сумно та й непотрібно.

Айлес. Не дивниця, Маріє. У таку ніч, у таку бо­жевільну ніч.

Чути рев вітру.

А здається, весняна ніч повинна бути зоряна, супокійна, щоб і серце затихло. Хоч на хвилину, хоч трішки, бо забагато воно вже шаліло. Забагато, Маріє. А ця бу­ря каже шукати запорошених прапорів, добувати заржа­вілих табель і йти, бігти у темну ніч, на перегони з віт­ром, кудись... за перемогою. Як важко, Маріє, жити са­мими споминами. Хоча правда: ще важче пе мати їх зовсім. (По хвилині.)Горожанин Апгієп у свойому ка­бінеті?

М арія. Вже біля двох годин, як зачинилися разом з цим старим паном. (Надслухує.) Та, відай, саме ви­ходять.

Чути голоси. Марія виходить, за хвилину виходить і Айлес.

Входить швидко д’ А н г і є н, ва ним Д і м у р і є. Д’Ангієи

нервово сміється, тримав в руці звиток паперів.

ЯВА ш

Д’ А н г і є н, Д і м у р і є.

Д’Ангієн. Ха! Ха! Ха! Ви це правильно, зовсім пра­вильно. Ми тільки злочинці, якщо хочете, розбишаки, а історія сама піде без нас. Ми будемо тільки її погноєм. Ха! Ха! Ха! Буонапарте отруїмо або задавимо, його дру­жину пошлемо нашим жінкам горшки мити, а самі сяде­мо па престолі. Ми погній історії. Ха! Ха! Ха! Ну, ви вибачайте, та цей Буонапарте зовсім не вдоволився цією ролею, й у цьому він куди вище від нас. Вибачте! На та­ку «боротьбу» я пе згоден. На таке діло знайдете чимало підхожого матеріалу між звичайними опришками.

Д і м у р і є. Справа домагається благородної крові, князю.

Д’ А н г і є н. Ну, якщо так, то я певний, що ви своєї особи наражувати не будете.

Д і м у р і є. Князю, ваші глузування не в пору. Добро батьківщини вимагає вашої співучасті у нашій боротьбі. У вашій руці папери з іменуванням вас комендантом військ визвольної Франції. У цих паперах скрите ваше світле майбутнє, скрита честь, багатство й слава. Ви про це не повинні забувати, благородний князю. Жду вашого остаточного рішення.