Посланець. Сердечна подяка, князю, та, на жаль, не можу скористати з вашої гостинності. Мені пора далі в дорогу. Ночуватиму в Бадені.
Д’ А и г і є н. Не затримую вас. Та це далека дорога. Особливо у таку погоду. Маріє!
Входить Марія.
Принесіть бургундського.
М а р і я. У цю мить, князю!
Д і м у р і є. Хто зрадив, не знаєте?
Посланець. Невідомо поки що, генерале, та підозрівають, що хтось із провідників, бо викрили речі, про які знало небагато.
Входить Марія з пляшкою та чарками, ставить їх на стіл
і виходить. Д’Ангієн наливає.
Д’Ангієн. Випийте, кавалере, вино розігріває кров.
Посланець
Д’ А н г і є н. Хай вас бог стереже!
Послапець виходить.
ЯВА V
Д’Апгієн, Дімуріе.
Д і м у р і є. Тепер ви знаєте, князю, що нам лишилось зробити...
Д’Ангієн. Нам? «Нас» вже нема, наші шляхи розійшлися. «Ми» вже померли, генерале, вам би не слід про це забувати.
Д і м у р і є. Князю, не пора кепкувати. Я йду у свою гостиницю й негайно виїжджаю звідси. У моїй кареті
знайдеться місце й для вас. Ви повинні пегайно покинути Еттенгайм. Дружина ваша може поки що тут остати.
Д’ А н г і є н. Спасибі за ласку, генерале. Та я, бачите, не хочу няньки, хоча б вона була у генеральському однострої. Ви доволі вже опікувались мною, і тому прохаю залишить мене моїй долі.
Д і м у р і є. Ваша доля, князю, е долею цілого дому Бурбонів, і честь Франції не дозволяє на те, щоби хто- небудь з членів цього дому попав у хижацькі кігті узурпатора. Це було б ганьбою, князю.
Д’Ангієн. Так? А може, все-таки благородніше згинути на рідній землі хоч би у підземних казематах, ніж у чужих на дарованому хлібі?
Д і м у р і є. Над цим треба вам було раніше задуматися, князю.
Д’ А н г і є н. Ваша правда. Це мій найтяжчий гріх. Ось там мучиться єство, яке усе, що могло, посвятило для бідного вигнанця. Воно гине на очах, і це моя, тільки моя вина. Я за кохання відплатив їй найбільшою кривдою, яку можна заподіяти коханій жінці — забуттям. А все це тільки тому, що повірив у добру волю вовків. Генерале! на тигра вовків не висилають!
Д і м у р і є. Вас, князю, відай, теж не бракувало між цими вовками.
Д’ А н г і є н. Правда, генерале. Та досі я їх бачив у левиній шкурі, і за те, що ви скинули переді мною цю шкуру,— вам дяка. Це одно, за що можу вам бути справді вдячний,генерале.
Д і м у р і є. Ви схвильовані, князю. А чому — я розумію більш, ніж вам здається. Та час не жде, нам дорога кожна хвилина.
Д’ А н г і є н. Не мені, добродію генерале. Я тепер маю час. Я маю нині аж забагато часу по саму вічність...
Чути гру Айлеса на чельо '.