Unknown

Раз... два... вісім... десять, одинадцять...

Вітер.

Північ, а не хочеться спати. (Сідав поруч Айлеса.) Док­торе. Вона тепер мусить віджити, чуєте? Мусить. Так, во­на буде щаслива, буде щаслива... (По хвилині.) Докторе, чому ви мовчите...

А й л е с (прислухується вітрові, відтак мовчки під­ходить до вікна. По хвилині.) Ви чуєте?

Д’Апгієн. Так, чую... Начеб дощ збільшав — на­ближується хмара.

А й л е с. Так, наближується хмара... (Довша мовчан­ка.) А-ах... (Відвертається швидко від вікна і з жахом вдивляється в д’Ангієна.)

Д’ А н г і є н. Що... Що це ви...

Доктор машинально вказує рукою двері. Чути тупіт ніг і сту­кіт у двері.

Д’ А н г і є н. Увійдіть.

Входить французький полковник Ордене з ад’ютантом

і двома кірасирами. Надворі чути придавлені голоси і

бренькіт зброї.

Ці ж, Ордене, ад'ютапт, кірасири.

Ордене(до д’Ангіена). Ви князь Люї д’Ангіен?

Д’ А н г і є н. Я.

Ордене(простягав папір). Ось наказ вашого аро- штування, князю. Дуже мені сумно, що ця роль мені при­пала.

Д’Ангієн(читає, потім). Читайте, докторе...

Айлес читає, потім опирається раменами об ватран *, начеби

плакав.

Ордене. Будьте добрі приготуватися до дороги. Маю наказ негайно відставити вас у Париж.

Д’ А н г і е н. Дозвольте... Я тільки попрощаюся з дру­жиною. Вона, відай, вже спить — я тільки погляну раз на неї...

Ордене. Будь ласка.

Д’Ангієн бере свічник і виходить.

Входить жандарм.

Жандарм. На приказ, папе полковнику, повідом­ляю, що генерал Дімуріс виїхав саме перед хвилиною з гостиниці, в якій мешкав. Прикажете здоганяти?

О      р д е н е. Це зайве. В таку ніч шукай вітра в полі. Мо­жете відійти.

Жандарм. Як кажете, пане полковнику.

Довга мовчанка. Полковник гріє руки при каміні. Входить

поволі к н я з ь. Він опирається об стіну, опісля, хитаючись,

підходить до полковника.

Д’ А н г і е н. Я ваш, полковнику. (До Айлеса.) Докто­ре. Де ж це її сонце, де щастя? Прощайте, докторе.

Обіймаються.

Завіса падає.

Кінець другої дії ¹⁹

КАРТИНА ПЕРША ЯВА І

Мальмезон. Салон у палаті першого консула. Вечір. Прп кла­вікорді Гортензія Б о а р н е, молода чорнява дівчина. Вона грає менует. За хвилину входить л а к е й та за ним безпосередньо М ю р а. Лакей виходить. Мюра танцює до музики Гортспзії.

Гортензія. Ха! ха! ха! ха! Оце вам вже не вдалося. Ви не знаєте, що передо мною дзеркало. Я в ньому бачила губернатора в позі не зовсім урядовій.

Мюра(цілує її руки). Не моя це вина, пані, іцо ваш божеський вітчим вибирає губернатора з-поміж звичай­них смертників. А до вашої музики сам Юпітер затанцю­вав би.

Г ортензія. Хай затанцює вже краще Амор.

М ю ра. Пані! (Кладе руку на серці.) Він уже танцює. Г ортензія. Міг собі вибрати краще місце для тан­ців, ніж ваше серце.

Мюра. Пані, я почуваю себе...

Гортензія. Дурненьким? Та це свідчить тільки, що ви почуваєте себе як слід. Но щоби ви знали, що я не така зла, як ви це думаєте.

М ю р а. Пані, я ніколи не думав...