М ю р а. Моя місія лишилась без успіху. Перший консул вислухав мене спокійно, а потім спитав: «Ви воліли би, щоб я згинув?» По цих словах вийшов і, наскільки не помиляюсь, виїхав верхом.
Гортензія. Мій боже! Значить, нема сили, яка перешкодила би злочинові?
Жозефіна. В нього, Гортензіє, кам’яне серце.
Гортензія. Мамочко, адже ж сьогодні день моїх іменин... Ні! Цієї кривди не можуть зробити, це було б зажорстоко! Мій вітчим хоча й лютий, та і в нього є душа. Він же теж людина. Мамочко, я їду йому навздогін. Хоч би я мала його коневі цілувати копита — вимолю. Генерале, ви їдете зі мною.
Мюра кланяється.
Якщо випрохаємо помилування, їдемо у венсенську твердиню, бо часу небагато, вже ніч, а дорога далека. А тепер, мамо, поцілуй свою доню, якій припала честь рятувати найбільше добро людини — життя.
Цілуються.
Кінець першої картини
Зала воєнпого суду у венсенській твердиш. Темпо. Два світляні сєрпапкн падають на голови трьох с т а р ні н н - с у д- д і в, які спдять посеред зали за столом, та на стоячого зліва д’ А н г і є н а. Біля нього у темряві постать ж о в н я р а.
Юльєн.Горожанине Ангієн! Завдаю вам одно з останніх питань, питання, яке може рішити вашу долю, питання життя і смерті. Чи ви почуваєте себе винуватим, що змагали скинути законну владу у Французькій республіці?
Д’ А н г і є н. Ні, панове. Наскільки почуваю себе винуватим, то тільки перед своєю совістю, а вона в мене поки що чиста. І ця совість казала мені боротись не проти, а за законну владу, за владу королівського роду Бурбонів.
10 л ь є н. Горожанине Ангієн! Чи почуваєте себе винуватим, що колись командували армією емігрантів, у боротьбі з якими кервавилась французька нація?
Д’ Ангієн. Я вважав честю боротись за батьківщину, бо чи ж негарно умирати за неї?
10 л ь єн. Горожанине Ангієн! Ви почуваєте себе винуватим, що у змові з іншими ви наміряли потайки убити першого консула Французької республіки?
Д’Ангієн
10 л ь є н. Більше вас не будемо питати. Бажаєте ще що-небудь сказати?