Unknown

М ю р а. Моя місія лишилась без успіху. Перший кон­сул вислухав мене спокійно, а потім спитав: «Ви воліли би, щоб я згинув?» По цих словах вийшов і, наскільки не по­миляюсь, виїхав верхом.

Гортензія. Мій боже! Значить, нема сили, яка пе­решкодила би злочинові?

Жозефіна. В нього, Гортензіє, кам’яне серце.

Гортензія. Мамочко, адже ж сьогодні день моїх іменин... Ні! Цієї кривди не можуть зробити, це було б зажорстоко! Мій вітчим хоча й лютий, та і в нього є ду­ша. Він же теж людина. Мамочко, я їду йому навздо­гін. Хоч би я мала його коневі цілувати копита — вимолю. Генерале, ви їдете зі мною.

Мюра кланяється.

Якщо випрохаємо помилування, їдемо у венсенську твер­диню, бо часу небагато, вже ніч, а дорога далека. А тепер, мамо, поцілуй свою доню, якій припала честь рятувати найбільше добро людини — життя.

Цілуються.

Завіса падає

Кінець першої картини

КАРТИНА ДРУГА

Зала воєнпого суду у венсенській твердиш. Темпо. Два світ­ляні сєрпапкн падають на голови трьох с т а р ні н н - с у д- д і в, які спдять посеред зали за столом, та на стоячого зліва д’ А н г і є н а. Біля нього у темряві постать ж о в н я р а.

Юльєн.Горожанине Ангієн! Завдаю вам одно з ос­танніх питань, питання, яке може рішити вашу долю, пи­тання життя і смерті. Чи ви почуваєте себе винуватим, що змагали скинути законну владу у Французькій рес­публіці?

Д’ А н г і є н. Ні, панове. Наскільки почуваю себе ви­нуватим, то тільки перед своєю совістю, а вона в мене по­ки що чиста. І ця совість казала мені боротись не проти, а за законну владу, за владу королівського роду Бурбонів.

10 л ь є н. Горожанине Ангієн! Чи почуваєте себе вину­ватим, що колись командували армією емігрантів, у боро­тьбі з якими кервавилась французька нація?

Д’ Ангієн. Я вважав честю боротись за батьківщи­ну, бо чи ж негарно умирати за неї?

10 л ь єн. Горожанине Ангієн! Ви почуваєте себе вину­ватим, що у змові з іншими ви наміряли потайки уби­ти першого консула Французької республіки?

Д’Ангієн(схвильовано). Ні! Ні! Я ніколи цього не зробив би. Чуєте? Ніколи! Відберіть мені життя, панове, та не відбирайте честі, одинокого, що ще залишилось ме­ні серед цих тюремних мурів. Проти Буонапарте я боровся. Так, це правда. Та ножа у його плечі я не встромив би, хоча б і знав, що від нього залежатиме доля Франції.

10 л ь є н. Більше вас не будемо питати. Бажаєте ще що-небудь сказати?