Unknown

Д’ А н г і є н. Ваша правда, докторе,— жити інколи важче, ніж померти.

А й л е с. Живучи — ще зможете боротись. Помер­ши — ніколи.

Д’ А н г і є н. Докторе, якби він дарував мені життя, я не міг би вже проти нього боротись.

А й л е с. Чому?

Д’ А н г і є н. Совість не дозволила б.

Ай лес (хитаючи головою). Блукаючий ви лицар, святий та непотрібний лицар. Тепер я пізнав вас цілого, пізнав вже таким, яким ви є у глибині вашої шляхетної душі. Горожанине, не для меча ви створені, не вам боро­тися з корсіканцем.

Д’А и гієн. Так думаєте? Чи тому, що не послуго­вуюся підлотою, чи тому, що і на полі битви хочу бути верш за все людиною? Докторе! Я знаю, ви переконані _в тому, що такі, як я, не мають що робити на землі, їх місце, мовляв, у музеях. Та ви помиляєтесь, жорстоко помиляєтесь, докторе. Нехай тут, на землі, панує ще на­далі мерзота та насильство, а все ж таки уже родяться донкіхотики... малі та слабенькі, і цим, може, смішні, бо люди сміються тільки зі слабого. Та з літами почне зростати їх кількість, і з цих одиниць повстануть легіони, а тоді, тоді, докторе, залунає пісня могутня, велична пі­сня з грудей мільйона донкіхотів, пісня перемоги лю­дини.

Айлес(по хвилині).Горожанине, молодий горожа­нине. Ось моя вам рука, рука загорілого якобінця, стис­ніть її. Різні наші шляхи, та пісня одна: пісня перемоги людини.

Чути трубу.

Айлес. Вже трублять зорю. Пора мені відійти. Біля тюремних воріт ожидатиму звістунів вашої волі.

Д’ А н г і є н. Вони не прийдуть. Це дарма, докторе, вони не прийдуть...

Айлес. Чому?

Д’ А н г і є н. Щось мені каже, щось там у найбільше таємній глибині серця, що не побачить мені вже сонця... А воно зійде сьогодні гарне. Правда — любий докторе — зійде краще, як мрія... Ах! Сонце, сонце!.. Коли ж воно вже зійде, докторе?

Айлес. Сонце зійде тоді, коли згаснуть зорі.

Д’ А н г і є п. Вони вже гаснуть. Дивіться, ось гаснуть одна по другій, усе більше, усе блідніте... Докторе! (Па­дає на коліна.) Рятуйте її — рятуйте Шарлотту! Адже ж йде весна, вона не сміє вмирати. Рятуйте її молоде жит­тя. Вам її віддаю, піклуйтесь нею і рятуйте, спасайте її, вона мусить жити. Ми не можемо разом вмирати, бо тоді вмерло би наше кохання.

Айлес підіймає його.

Айлес. Встаньте, друже... (Цілує його в чоло.) Не тратьте надії. Заживе ще Шарлотта, віджщоть і ваші мрії.

Д’Ангієн(по хвилі). Якщо та ніч мала б бути ос­танньою у мойому житті, передайте їй жмуток мойого волосся. ІДе на пам’ять, на вічну пам’ять... (Передає при­готоване волосся.)

Ай лес (по хвилі). Прощайте, друже. І ждіть виз­волення. (Обіймає його.) Прощайте!..

Д’Ангієн. Прощайте! Мій поклін Шарлотті...