Unknown

Айлес виходить, д’Апгієп опирається об віконце і ховає об­личчя у долоні. Чути з поля сопілку. По довгій хвилині вхо­дить тихо старий жовняр. Тримає в руці ліхтарню.

ЯВА II

Д’Апгієн, старий жовпяр.

Довша мовчанка.

Старий жовняр(зітхає). Важко, пане, тут, ох, як важко.

Д’ А н г і є н. Вам теж, приятелю?

Старий жовняр. І як ще, пане! Так, цілий рік нічого — змалку звик до цих мурів, звик до сліз і до прокльонів. Та коли надходить весна, тоді важко стає, наче щось налягає на груди і кудись хочеться на волю, у ліс, у поле. Сьогодні великий четвер. Незабаром Ве­ликдень. І скільки цих Великоднів бувало, а світ зовсім такий же, як бував. Нема Христа, забарився спаситель...

Чути сопілку.

О!.. Чуєте, пане, сопілку? Це, певно, вже худобу женуть на пашу з-за Марни. Тепер в мойому селі... Та що ж! Вони всі померли, померли. Не пізнали б старого, усі нові не ті,— над тамтими шумить все трава.

Д’ А н г і є н. Трава, приятелю, і над нами незадовго виросте.

Старий жовняр. Воно так. Та навіщо ж тоді ми родимось? Хіба щоб померти?.. (По хвилі.) А мерців я бачив багато, мерців, хоч живих ще. (Оглядаючи дов­кола, бере князя за руку і веде). Ось погляньте сюди, сюди. Там букви бачите — ось тут — а хрест цей, це з крові з-під серця... Та ось ця штучка гарненька...— серце у терновому віночку, як у іконочці Христовій. А тут ось з цієї стіни, мабуть, кров плине, така вона вогка і тепла. Кров тих, які востаннє дожидали сонця.

Д’ А н г і є н (схвильований). Лишіть мене!..

Старий жовни р. Ні, дорогий,— не лишу. Це ж, мабуть, ваша остання ніч. Я вас так пустити туди не можу. Ви послухайте мене, пане! Коли будете там, у ви­сокого бога, спитайте його, чого це в світі стільки крові ллється? Бо ж на це його тільки воля. Спитайте і дайте мені знати, хоч у сні, хоч у яві — я не боюся духів, бо ж тут їхнє царство. Я прохав багатьох вже за те саме, та вони мовчать, мабуть, не побачили високого бога або й забули в небі про нужденного дідугана. А ви не забудь­те і зробіть це, зробіть, пане,— це мені так цікаво знати, так цікаво!..

Д’Ангієн. Спитаю, друже. Та чи це не все вам одно?

Старий жовняр. Все одно? Ні, пане! Забагато крові я бачив. Від неї мені досі стає кривава мряка в очах. Це цікаво, це вельми цікаво. І ви це зробите, па­не, правда? Напевне зробите. Та ось і йдуть по вас. Ща­сливої дороги, пане!.. Навіщо ж стільки крові?..

Входить старшина і жовняр и зі смолоскипами.

ЯВА III

Ті ж, старшина, жовняр и.

Старшина. Князю Люї д’Ангієн. Саме тепер вибила година вашої смерті. З огляду на те, що не є виключене помилування, ви можете користати з дозволу команди твердині і виждати ще одну годину, заки не прийде акта помилування.

Д’ А н г і є н. Капітане, ви бували в боях?

Капітан випинає гордо груди.