Unknown

Д’Ангієн. Лиш декілька слів, слів, якими не маю наміру зворушити вас, панове судді, бо вже тепер бачу виписаний на ваших обличчях присуд. Умирати мені не­легко. Я хочу жити, жагуче хочу жити. Душа рветься у вільний, прегарний світ, до батьківщини, до дружини. Так. панове судді, не хочу вас оббріхувати. Я не хочу вми­рати, в мені кипить ще кров, а серце ненавидить і любить. Та прохати помилування в вас не буду, так само як не прохають помилування у ворога на полі битви. З-за ва­ших плеч, панове судді, виглядає могутня тінь узурпато­ра, з яким боротись я вважав і вважаю досі своїм найсвя- тішим обов’язком. Та ось моє прохання. Якщо будете вва­жати справедливим видати па мене засуд, перекажіть йому після моєї смерті, що князь д’Ангієн боровся як ли­цар, і не нападав, як харцизяка, темною ніччю на безборон­них, а вмер з окликом на устах: «Нехай живе Франція! Смерть її ворогам!»

Суд виходить на нараду і за коротку годину повертає.

Юльєн. Горожанине Люї д’Ангієн! Найвищий воєн­ний суд Французької республіки видав на вас засуд смер­ті через розстріл. Екзекуція відбудеться за дві години, себ­то о четвертій годині зранку, на валах цієї твердині. Ваше останнє бажання?

Д’Ангієн. Моїм останнім бажанням, мрією моєї ду­ші є, щоби з моєї крові зародились ті, які молилися б за Францію, умираючи за неї.

Завіса падав

Кінець другої картини

Діється у тюремній келії. Темно.

ЯВА І

Д’ А п г і є н сам, опісля А й л е с.

Д’Ангієп сидить на тапчані з лицем, закритим руками. Від­чиняються двері, входить старий ж о в н я р.

Ж о в її я р. До вас священик. (Виходить.)

Ай лес (світить у лице князеві ліхтарнею).Горожа­нине!.. Горожанине!.,

Д’А н г і е н (піднімає голову). Що? Це ви, докторе?

А й л е с. Мовчіть! Це я. Мені ледве вдалось дістатись сюди. Прийшлося стати всечеснішим на старості літ.

Д’ А н г і є н. А Шарлотту ви саму полишили?

А й л е с. Ваша дружина в Парижі. Вона з розпуки па­че збожеволіла. Недужа виїхала у Париж. А тяжка це була дорога. Справді, сильніше від смерті буває кохання. Як вона вас кохає, як безмежно кохає!

Д’ А н г і є н (ридає). Шарлотто!... Шарлотто!..

А й л е с. У ній ви найшли скарб, вимріяний снами ва­ших молодечих літ. Вона свята, свята у болю, у коханні, а її кохання — це одно велике страждання.