Unknown

Еге ж, на ваших грудях мерехтять хрести й медалі. І я певний, ви ніколи ще не просили у ворога помилування, навіть в обличчі смерті. Не хочу і я бути гірший від вас... Ведіть мене, капітане, я готов!

Старшина салютує до нього. Виходить. Старий жовняр ли­шається, сидячи на тапчані. Сходить сонце. Чути рівномірно барабан. Після довшої хвилини вбігають крізь відчинені две­рі: Мюра, Гортензія, Ай лес і жовняр. У Мюра в руці звиток паперу.

М ю р а, Гортензія, А й л е с, старий ж о в н я р.

Айлес(до старого жовняра). Де в’язень?..

Старий жовняр (тихо). Вже туди...

Айлес(вискакує на стілець і дивиться у вікно. Кри­чить). Стійте, не стріляйте!

Одночасно чути вистріл рушниць.

Святий, пречистий Дон-Кіхоте!..

Завіса падає

Кінець дії третьої і останньої

Вантаж

РОМАНТИЧНА П’ЄСА НА ТРИ ДІЇ

Сем Уокере, корабельний підприємець.

Д ж е н н і, його донька.

Оскар, ного приймак.

Хуан Гарці я, капітан «Цпклопа».

Том,

слуга.

Діється в одному з більших портових міст Англії, у віллі над морем, в р. 1927.

Мотто: Плывут судна...

Лидин

Кабінет в Уокерсів. Д ж е н н і, поруч її батько. Дженні при телефоні.

Дженні. Кінчите навантажувати? Гаразд, капітане! Що? Коли відчалюєте? Післязавтра в четвертій зранку! Авжеж! Про подробиці приходьте побалакаєте з татусем! Не чую. Які квіти? Якщо хочете — червоні,— сьогодні ж Перший травень. Що? Не дивуйтеся ніколи, як що заба­жає собі жінка. Це нечемно, капітане.

Уокерс всміхається і гладить долоню Дженні.

Гарно, дон Хуане — капітане, хотіла сказати. Ну, гарно, приходьте! Татусь жде вас. До побачення, до побачення. (Кладе слухавку, пише.)

Уокерс(всміхаючись). Не щастить якось дон Хуа- нові. Стримана, не на півдні родилася,— в холодній Шот­ландії.

Дженні. Південь і північ — ось тобі, таточку, во­гонь і вода, дві ворожі стихії.

Уокерс. Ворожі? Відколи ж це ворогування? Дженні. Не розумій цього дослівно, таточку. А про­те, знаєш, ми, жінки, іноді буваємо такі жорстокі.

У о к е р с. А це, Дженні, зовсім зайве.

Дженні. Зайве? З вами, з вами, поганцями? От хоч би з тобою, таточку, як не бути жорстокою! Чого ти встав так рано? Надірвеш ногу і згодом цілими днями клянеш погано по-моряцькому. Вдруге ланцюгами до ліж­ка прикую.

Уокерс. Доню, ланцюгами до ліжка — в травневий погідний ранок!.. І кого — старого морського вовка?

Дженні. Вовка? Ти подібний швидше до ягняти. Уокерс. Дженні!

 

 

 

 

 

 

Дженні (підходить до нього, пеститься). Ну, зви­чайно, я мала на думці таке гарне, лагідне, великоднє ягнятко.

У о к е р с. Гарне, лагідне, великоднє...

Д ж е н н і. Таточку, а ти, певно, не випив ще сьогодні свого пуншу.

У о к е р с. Ось тобі, вже з пуншем! Це ти завжди та­ке, коли я хочу говорити з тобою на поважну тему.

Д ж е н н і. На яку ж це поважну тему?

У о к е р с. Я маю на думці твоє майбутнє, Дженні.

Д ж е н н і. Моє майбутнє? Воно не цікавить мене, бо­дай поки що.

У о к е р с. Зрозумій обов’язок старого недужого батька.