Unknown

Шарлотта.Якби це була правда, якби це було так, то ми з Люї грішні перед богом, бо марнуємо його най­цінніший дар.

А й л е с. Життя йде своєю ходою, своїм безконечним шляхом, і ніщо його не зупинить. Чуєте? Ніщо!

Шарлотта.Ні, докторе, ви напевне помиляєтесь. Це неможливе, щоб так було, це була б завелика кривда.

А й л е с. Для кого?

Шарлотта. Найбільше для Люї.

Айлее. Та не для Франції, горожанко. І це нам тре­ба гаразд тямити.

Шарлотта.Будьмо щирі. Може, з вас, докторе, промовляє тільки старий якобінець?

А й л е с. З мене, горожанко, промовляє, на жаль, стара людина.

Шарлотта.В душі якої погасло останнє полум’я.

Айлес. Душа... Душа старого Айлеса!.. Молода во­на, горожанко, молода, бо молоді літа проспала, а про­кинулась, коли почало сивіти волосся. А знаєте, хто її збудив? Діти! Мільйони дітей у завадіяцьких фрігійках. Горожанко — це був пречудовий день, день, яких у житті так мало! Одного весняного ранку я пішов з обидвома синами на цвинтар, щоб попрощатися з могилою їх мате­рі та більше не повернутися до хати. Цебто я вернувся, але синів забрало Маренго... О горожанко, як це чудово, коли на п’ятдесятому році в людині під звук бойового барабана по-молодечому заграє кров, коли в серці непе­реможна віра в визволення людини і ця віра велить їй віддати себе і все, що найдорожче, найкраще!.. Як це чудово, горожанко! Зі співом «Марсельєзи» на устах, опліч із юнаками йшов старий доктор у бій за волю, за батьківщину, батьківщину, що її потім мусив покинути, бо не міг зрадити заповіту «Марсельєзи», не міг зрадити полеглих синів... Ні, ні, горожанко, воно, це полум’я, ма­буть, ще тліє. Ще дрімає, хоч, може, й не доведеться йо­му більш спалахкотіти ярким вогнем. Закоротка дорога життя переді мною. Та лишаться інші. Лишаться їх діти та внуки, й вони діждуться цієї великої хвилини, яка прийде, неминуче прийде, розтрощить світові кайдани з громом, від якого захитаються вівтарі й престоли. Тоді у морі крові народиться нове, зовсім інше весняне життя. І ось що для мене найбільш боляче, що, відай, не зможу вже оглядати перемоги цього воскресного дня, якого про- чуття запалило у старому вже серці священний вогник боротьби та посвяти. Це, горожанко, важко перенести старому якобінцеві.

Шарлотта(тихцем). «У морі крові народиться нове, зовсім інше, весняне життя». (Сильно закашлює­ться.)

Айлес. Ну, розбалакався я, а ви й схвилювались. Маріє!

Шарлотта(тихо).Спасибі, докторе, спасибі. Не­хай живе це нове життя...

ЯВА II

Входить М арія.

Ай ле с (до Марії). Вашій пані пора відпочити, Маріє.