Unknown

Шарлотта.Не для всіх ця весна,— мабуть, не для всіх... (За хвилину.) Докторе, докторе! Така туга розри­ває груди, така туга,— наче би весь світ пригорнути хо­тіла, гарний веселий світ, а коли радість огорне душу, якась дика та нестримна, здається тобі — нема більш щасливої від тебе. Усе тобі всміхнене, весняне. Та коли згадаю про нього, про Люї, тоді неначе струна якась рветься в грудях. А цих струн багато порвалось, докторе, й, відай, одна ще тільки лишилась, одна-однісінька... (Кашляє.)

Айлес вгортає її шаллю.

Айлес. Вам би тільки сонця, більше всесильного сонця, горожанко.

Шарлотта.А де ж воно саме, це сонце, докторе? Я його так рідко бачила. А як коли побачила вже, то во­но^ швидко меркло, вкривалося хмарами й щезало у чор­ній далечині. Скажіть, докторе, це, може, тому, що я тіль-

кп жінка, слаба, немічна жінка? Вам цього не зрозуміти, докторе. Ви мужчина, ви боролися, страждали не за себе, а за інших, за ваше святая святих, ви платили найвищою ціною, ціною своєї крові та життя. А я, коли бачу, як знемагає в непосильній боротьбі той, що за нього я душу віддала б, не можу нічим йому помогти, не можу набли­зити ані на крихітку так гаряче дожиданої ним хвилі. Докторе, як це інколи до болю томляче, коли дух сильні­ший від тіла.

А й л е с. Так, горожанко. Це інколи веде людину на таку височінь, де й крила ні до чого. Упадеш стрімголов, а коли опинишся на землі, то й заридати вже не зможеш, адже мерці не плачуть.

Чути шум вітру.

Ш а р л о т т а. Боюсь усе більше за Люї. У снах я ба­чу його з блідо-зеленим обличчям, з великими непоруш­ними очима, які з таким болем та сумом дивляться, на­че б мали востаннє на мене глядіти. Знаєте, докторе, мені здасться, якби я його втратила, якби він замкнув навіки свої очі — я теж не побачила би більше світу. Бо мій світ — це він. Якби ви знали, як я бажаю його захистити, встерегти, рятувати... перед чим саме, я не знаю, але я знаю, я переконана, що йому грозить якесь лихо. Тим більше люди, які його оточують... хоч би цей Дімуріє...

А й л е с. Це не люди, а здебільше вовки, горожанко. А від вовка не можна ждати високих ідей, йому аби черево. Трагедія вашого чоловіка в тому, що зв’язався із вовками, забажав їх вірлами бачити, хоч до цієї мети орел нездатний — це право вовків.

Шарлотта.А я його зогрівала до боротьби, до бо­ротьби за Францію...

А й л е с. Якій ця боротьба зовсім не потрібна. Так, горожанко. Не дивуйтесь нітрохи. Франція не потребує донкіхотів, хоч би з кришталевою душею.