Unknown

Кожна нова п’єса, памфлет чи фейлетон Я. Галана викликали у ворожому таборі злобну реакцію. На нього писали пасквілі, посилали відкриті й анонімні погрози. Згадуючи ці роки, письмен­ник признавався: «Друзі казали мені, що дні мої полічені і що я повинен тепер чекати контрудару...»^{2 3}. Не раз націоналісти при­водили агентів дефензиви на квартиру письменника, у журнал «Вікна», а то просто зупиняли на вулиці і вчиняли обшук. На сторінках буржуазної преси з провокаційною метою неодноразово робилися спроби фальсифікувати творчість Я. Галана. Саме тоді письменник змушений був публічно виступити з протестом проти подібних акцій і мужньо заявити: «Й надалі, як і досі, спов­нятиму свій класовий обов’язок і нещадно поборюватиму явний і прихований фашизм, хоч як би це обурювало безнадійних гра­фоманів» ⁴.

Я. Галан розумів роль друкованого слова в пропаганді прогре­сивної думки, досягнень радянської культури, літератури. З цією метою він починає видавати політично-теоретичний журнал «Освіта». Але після виходу у світ третього номера журнал був заборонений. Радянська література, її досвід у створенні образу позитивного героя — борця за ідеали революції — мали великий вплив на творчість Я. Галана й інших прогресивних письменників Західної України. Крім того, твори радянської літератури допо­магали пізнати новий спосіб життя, нові відносини, нову мораль першого соціалістичного суспільства.

Пролетарські письменники Західної України широко вико­ристовували досвід радянської літератури у викритті розтлінної ідеології українського буржуазного націоналізму та фашизму, у боротьбі за партійність і народність. «Ми зачаровані на Схід»,— проголосив тоді Олександр Гаврилюк. В справі поглиблення взаємозв’язків між західноукраїнською пролетарською і радян­ською літературами визначна роль належить партійній пресі і журналу «Вікна».

На становлення і розвиток пролетарської художньої думки в Західній Україні, безперечно, мала вплив і революційна літера­тура Заходу, зокрема творчість кращих прогресивних письменни­ків Польщі, у яких було немало спільних проблем. Про це жур­нал «Вікна» у своїй програмній статті писав: прорубаємо вікна «на літературно-мистецький Схід, де в обставинах соціалістичного будівництва кладуться основи всепролетарського письменства іі мистецтва майбутності». Разом з тим вікнівці проголошували: прорубаємо вікна «в літературно-мистецький Захід, а саме про­летарський Захід, де в обставинах боротьби з капіталізмом ви­прискують з низів червоні джерела пролетарського письменства й де поети-бійці складають свої співи під такт ударів по старому світу» '.

1932 рік був роком нових жорстоких репресій проти страй­куючих робітників, селян, інтелігенції. «Тридцяті роки, аж до самого приходу визвольної Червоної Армії на Західну Україну, були буквально роками націоналістичного мракобісся в культур­ному і громадському житті Західної України, роками націоналі­стичного розгулу, викликаного крахом усіх падій реакції на пере­могу покидьків націоналізму в УРСР. Це було організоване, сві­доме мракобісся, запланований українським націоналізмом союз з поліцейськими органами шляхетсько-польської влади на Захід­ній Україні» ^{5 6}. Польський уряд по всій країні ввів військово-по­льові суди, розгромив прогресивні організації («Сельроб»), періо­дичні видання. Був заборонений і журнал «Вікна», група «Горно» перейшла у підпілля, частина письменників була репресована. Відтоді, власне, і закінчується легальний період в історії західно­української революційної літератури. «Перед пролетарськими пи­сьменниками відкрився справді хресний шлях: не маючи доступу до друку, вони були позбавлені навіть можливості боротися»,— писав О. Гаврилюк у статті «Пальці на горлі»⁷. Проте вікнівці не складали зброї, в нових умовах вони налагоджували зв’язки, продовжували працювати, виконуючи доручення ЦК Комуністич­ної партії Західної України. Саме в цей час вони пишуть тво­ри, які пізніше побачать світ і займуть своє достойне місце в історії нашої літератури («День отця Сойки» С. Тудора, «Юрко Крук» П. Козлашока, «Кара», «Три смерті», «Померлі борються» Я. Галана, «Львів», «Береза» О. Гаврилюка).

Внаслідок постійних переслідувань, матеріальної скрути здо­ров’я Я. Галана різко погіршало. Він виїжджає на Гуцульщину в село Нижній Березів, де проживає у рідних «три роки без ро­боти», як писав письменник в автобіографії. Це були напружені і тривожні літа.

Поступово Я. Галан повертається до літературної творчості: пише оповідання, перекладає з інших мов, листується з вікнів- цями.