Unknown

Пролетарські письменники розуміють всю важливість створен­ня в таких умовах свого друкованого органу. С. Тудор у листі до Я. Галана 28 грудня 1933 року писав: «Добре було б віднов­лення «Горна» чи одноденної газети». В цей час під керівництвом КПЗУ починають виходити підпільні газети «До наступу», «Ком­сомолець ЗУ», «Голос жовніра», в яких співробітничають револю­ційні письменники К. Пелехатий, П. Козланюк. У центральній партійній редакції КПЗУ працює О. Гаврилюк. У Дрогобичі ви­ходить напівлегальна комуністична газета «Наш голос», в якій друкують свої твори Я. Галан, С. Тудор, П. Козланюк. Саме на сторінках цієї газети подається докладний звіт про роботу Першого всесоюзного з’їзду радянських письменників у Москві, про дискусію, яка велась навколо творчого методу соціалістичного реалізму, виклад доповіді М. Горького.

Поступово газета «Наш голос» перетворювалась на нову три­буну вікнівців. Тут, зокрема, Я. Галан вперше друкує оповідання «Савку кров заливає», статтю «Паде маска», в якій показує «без маски» реакційну суть націоналістичних видань, таких як «По- цейбіч». На сторінках цього видання з’явився також відомий тоді «Протест західноукраїнських пролетарських письменників» за під­писом Я. Галана, С. Тудора, П. Козланюка, в якому засуджува­лося зрадництво націоналістичних «народолюбців», стверджувалась вірність декларації «Горна».

В глухому селі Нижній Березів поліція пильно стежить за Я. Таланом. Це підтверджують численні донесення, в яких пи­сьменник характеризується «як видатний комуністичний діяч», що перебуває «на обліку осіб підозрілих гр. І» (група, до якої за­раховувались комуністи.— В. Б.) і «показав себе як переконаний комуніст». З донесень також довідуємось, що поліція перехоплю­вала всю «таємну кореспонденцію» письменника, вважаючи, що «Галан займає високе становище в комуністичній організації»; зазначалось і те, що Я. Галан пересилав до Радянського Союзу свої нові художні твори⁸ і робив це через свою дружину, яка тоді навчалась у Харківському медичному інституті.

Польські власті шукали нагоди, щоб заарештувати «небезпеч­ного письменника». І така нагода трапилась — минуло лише кіль­ка годин після вбивства міністра Перацького (1934), як у хаті, де жив Я. Галан, з’явились агенти і поліцаї з ордером на його арешт. Майже шість тижнів тримали письменника у яблунівській тюрмі як «дуже небезпечного». Нині уже самі оунівці не роблять таємниці з того, що саме вони з провокаційною метою вбили польського міністра.

В листах із Нижнього Березова до своєї дружини в Харків Я. Галан пише про глибокі симпатії до першої країни соціалізму, про те, що він добивається дозволу у польських властей на виїзд до Радянського Союзу, що під впливом революційних подій в Австрії працює над п’єсою «Говорить Відень», яку на початку 1935 року пересилає до Харкова для театру Революції. До одного з харківських видавництв та журналу «Червоний шлях» Я. Га­лан надсилав рукописи дев’яти нових оповідань (серед них — «Під рокитами», «Мерці плачуть») і нарисів. Поліція їх перехопи­ла і, на жаль, вони досі не виявлені.

У ці тяжкі роки польські власті, враховуючи велику популяр­ність Я. Галана, намагалися «підкупити» його. Приїздили до ньо­го агенти з Варшави і пропонували «вигідну» роботу, розрахо­вуючи на матеріальну скруту, душевні переживання, пов’язані з розлукою із дружиною, на «безперспективність» друкуватися. Та Я. Галан з презирством відкинув цю ганебну пропозицію.

Влітку 1935 року ЦК КПЗУ викликає Я. Галана до Львова і доручає йому та О. Гаврилюкові очолити організаційну роботу по підготовці до Антифашистського конгресу захисту культури. Перед цим у 1934 році у Ворзелі, під Києвом, відбувається IV з’їзд КПЗУ, який у своїх рішеннях закликав західноукраїн­ських трудящих боротися за возз’єднання з Радянською Украї­ною і всіма радянськими народами. У світлі цих політичних до­кументів особливо зростала роль художнього слова та значення конгресу.

В організації і проведенні Антифашистського конгресу взяли активну участь українські та польські письменники — С. Тудор, В. Василевська, Я. Галан, В. Броневськнй, П. Козланюк, Б. Дом- бровський, О. Гаврилюк, Г. Бурська, Л. Кручковськнй, К. Пелеха­тий. На конгресі Я. Галан виступив з промовою на захист україн­ської культури.

у своїй резолюції учасники конгресу заявили, що, «стоячи па становищі спільної боротьби всіх визискуваних і гноблених фашизмом без огляду на національність, зібрані встановляють, що боротьба з імперіалістичною війпою за мир _с першим основним обов’язком усіх поступових працівників культури»⁹, що у визвольній боротьбі, у ви­критті ідеології українського буржуазного націоналізму велика роль належить пролетарському письменству. Знаменним став та­кий факт: коли головуючий, закриваючи конгрес, заявив, що від- ннпі до лав борців пролетаріату стає і робітник розумової праці, всі присутні підвелись і з піднятими кулаками заспівали «Інтер­націонал», а потім вийшли на вулиці Львова і вирушили до полі­технічного інституту, де на нпх чекали тисячі страйкуючих ро­бітників.