Unknown

Під свіжим враженням від конгресу В. Броневськнй писав, що це був єдиний фронт боротьби проти фашистської ідеології, соціального і національного гноблення; учасники виступали «на користь цілковитого задоволення всіх культурних потреб усіх на­ціональностей, що населяють польську державу. Ті, що виступали, вимагали відкриття національних шкіл, українського і білорусько­го університетів, рівноправності мов... З цих питань особливо полум’яно говорив Ярослав Галан» ².

Конгрес став важливим етапом не лише в справі об'єднання прогресивних діячів культури, літератури Західної України і Польщі, посилення зв’язків з робітничим рухом, а н сприяв піднесенню ролі художнього слова у революційно-визвольній бо­ротьбі. Характерний такий епізод: коли на одній із зустрічей письменників з страйкуючими робітниками польський поет В. Бро­невськнй прочитав рядки з свого вірша «Домбровськнй басейн»:

На Гуту Банкову, па Реден!

До бунту! Готові? Готові! —

у відповідь тритисячний зал вигукнув: «Готові!»³.

Конгрес мав великий вплив на політичне і літературне життя в країні. Оцінюючи його значення, Я. Галан пізніше згадував, що він вніс велике сум’яття в табір ворогів, зокрема в табір українських буржуазних націоналістів.

Після конгресу почалася нова хвиля терору й репресій. На запрошення В. Васнлевської Я. Галан їде до Варшави, де працює у лівій газеті «Бгіеппік рориіагпу». З загостренням політичної

1 Революційна діяльність західноукраїнських пролетарських письменників, с. 86.

2 «Интернациональная литература», 1936, № 8, с. 128.

3 Т а м же, с. 127.

та економічної кризи в країні піднімається нова хвиля боротьби. ¥ряд проводить масові арешти «бунтівників» і комуністів. Був заарештований тоді і Я. Галан. Вісім місяців, до грудня 4937 ро­ку, він сидів у варшавській, а потім у львівській тюрмах. Нареш­ті його звільняють з тюрми під суворий нагляд поліції, з забо­роною виїжджати зі Львова.

До визволення Радянською Армією Західної України письмен­ник був безробітний. Заробляв на прожиття перекладами німе­цьких ромапів на польську мову («Таємниця індійських банкно­тів» А. Веньяміна, «Джунглі в полум’ї» Малого Антона), часом доводилось у приватних кінотеатрах грати на скрипці, супрово­джуючи німі американські бойовики (якось письменник гірко ска­зав, що скрипка його «від голодної смерті врятувала»), 1938 ро­ку у видавництві «Муві» польською мовою виходить повість Я. Галана «Горн димлять» під псевдонімом «Мирон Яро».

Тридцяті роки для західноукраїнських письменників стали роками випробувань на громадянську і художню зрілість. Змі­нивши відповідно тактику, форми роботи (творчою лабораторією нерідко ставала камера тюрми, концтабір, місце конспіративної явки), вони не лише зуміли зберегти єдність, вірність ідеалам, а й далі впливали словом на маси. Перед загрозою пового ув’яз­нення тікає на Радянську Україну В. Бобинський — один із за­сновників і перший редактор «Вікон». Зацькований українськими націоналістами після антифашистського конгресу С. Тудор їде у містечко Золочів, де продовжує роботу над повістю «День отця Сойки»; більшу частину свого короткого і тривожного життя провів у тюрмах та в Березі Картузькій О. Гаврилюк («Пісню з Берези» він створив у концтаборі); П. Козлашок — автор кількох книжок, бойкотований українськими націоналістами, працює роз­нощиком мануфактури у Львові; на одній з львівських вулиць у дощ і заметіль змушений був працювати на бензоколонці К. Пе­лехатий, виконуючи при цьому відповідальні доручсппя під­пілля.

В час, коли в літературі панував «поліційннй штик і шпик» — так оцінив тодішню ситуацію С. Тудор, письменники продовжу­вали боротись за «нове революційне мистецьке слово», що «роди­лося і мужніло за гратами тюрем і в березівській катівні... Зро­стало і мужніло для боротьби, для перемоги» '. Творчість цих письменників — зачинателів пролетарської літератури Західної України — зайняла почесне місце не тільки в українській, а й у всій радянській літературі. ¹

у вересневі дні 1939 року закінчились роки терору, переслі­дувань, злиднів. Одразу після возз’єднання Я. Галан стає співро­бітником радянської газети «Вільна Україна». Bin виступає з статтями, фейлетонами, літературно-критичними нарисами (за короткий час надрукував понад сто творів); розпочинає працю над новою п’єсою про останні дні панування пілсудчиків на Західній Україні; напередодні війни переходить на роботу завідуючого лі­тературною частиною Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки.