Unknown

Невдовзі Я. Галан слідом за Мирославом Ірчаном в західно­українській прогресивній драматургії одним з перших звертається до актуальної на той час теми революційно-визвольної боротьби. Характерна і така особливість: ця тема тоді привернула увагу і радянських письменників. Вірогідно, що задум нової п’єси Я. Галана «Вантаж» виник під враженням роману В. Лідіна «Ідуть кораблі», слова з якого він взяв до неї за епіграф. Біль­ше того, можна побачити і зовнішню близькість фабульних си­туацій гі’еси Я. Гадана «Вантаж» і п’єс В. Білля-Білоцерковського «Луна» (1924) та «Ліво руля» (1926). У першій з них американ­ські робітники не погоджуються вантажити зброю, призначену для боротьби проти радянського народу («Зброя в Росію не піде...»), в другій — англійські робітники відмовляються доставити на ко­раблях смертоносний вантаж для придушення революції в Росії. В п’єсі Я. Галана «Вантаж» основні події також розгортаються навколо боротьби за здійснення плану затоплення транспорту з боєприпасами, що відходить з англійського порту для придушення китайської революції.

У даному випадку мовиться зовсім не про якісь літературні впливи чи запозичення, а про типовість життєвих подій, які тоді привернули увагу молодого західноукраїнського драматурга. Його п’єса була своєрідним відгуком на гострі проблеми часу, а разом з тим саме у цьому творі, пройнятому революційною романтикою, виявились і нові індивідуальні риси оригінального художника, який, створюючи образ позитивного героя, прагнув відкрити те нове, що породжувала революційна дійсність. В образі Оскара — англійського моряка — драматург зробив спробу намалювати ре- волюціонера-інтернаціоналіста, який у своїх вчинках керується єдиним бажанням — допомогти поневоленим у їхній справедливій боротьбі.

Образ Оскара, крім усього, був полемічний, оскільки спросто­вував «філософію» буржуазної, зокрема націоналістичної, літера­тури, що утверджувала героя-вбивцю, героя-завойовшша. В особі Оскара приваблюють такі риси, як мужність і самопожертва в .ім’я благородних гуманістичних цілей, його послідовність і непо­хитність у досягненні своєї мети. Це підтверджують не лише вчинки героя, а і його біографія. Оскар виходить з в’язниці, де він сидів за організацію бунту моряків, і відразу ж робить все, щоб ціною свого життя потопити у морі смертоносний вантаж.

Герой розуміє, що такі, як корабельний підприємець Уокерс, ненавидять його і хотіли б знову кинути до тюрми. Про це він з гідністю говорить: «З їх пепависті я гордий — пенавидять тільки сильного, для слабих лишається презирство». Але Оскар не стіль­ки сильний, скільки фанатично відданий революційній справі.

І слабкість його насамперед виявляється у певній ізольованості від реальних подій, від того класу, до якого він належить, хоча в п’єсі і була сюжетна можливість надати цьому образові біль­шої масштабності і життєвості. Уокерс і капітан Гарція дивляться з вікна па першотравневу демонстрацію трудящих Лондона, що проходить з червоними прапорами і революційними піснями. «Свя­то, яке може стати колись грізие»,— з тривогою говорить капітан. «Мені здається, що воно вже грізне,— відповідає Уокерс.— Треба тільки паліїв, щоб на цей запальний матеріал кинути іскру».

В центрі твору, власне,— історія кохання вісімнадцятилітньої красуні Дженні, доньки Уокерса, іі Оскара. З дитинства вони росли в одній сім’ї і щиро покохали одне одного. Героїня ро­бить все, щоб врятувати Оскара від загибелі (він має загинути на кораблі разом з вантажем); вона розуміє коханого, співчуває і допомагає йому. Саме у зв’язку з цим образом у п'єсі створює­ться винятково драматичний сюжетний вузол, який посилює го­ловну думку,— революціонер в ім'я подвигу має відмовитись від особистого щастя (на той час ця тенденція особливо була від­чутна у творах західноукраїнської пролетарської літератури).

Перебуваючи в полоні абстрактної романтики, Я. Галан не зміг розширити події п’єси до реальних масштабів життя, на­повнити духовний світ, безумовно, цікавого жіночого образу та­кими вчинками, інтересами, прагненнями, які відповідали б ви­могам часу. Це тим більш важливо, що, власне, драматург уже зробив перші кроки в зображенні складного процесу «про­зрівання героїні, яка під впливом Оскарових поглядів вступає в суперечність з «першими горожанамн бритіпської імперії», що підтверджує, зокрема, її розмова з батьком: «Мрякою відгороди­лись ми від світу... Праця мільйонів різношкірих злидарів запев- нює нам вигідне, спокійне життя. Воно гірше смерті, тату»,— говорить вона батькові.

Мелодраматизмом позначений образ «романтичного капітана» Гарція. Це він в ім’я кохання до Дженні погоджується загинути у морі разом з вантажем зброї, посилає їй по радіо прощальні слова: «Для вас не варто жити, для вас варто вмерти».