Unknown

У жодному з своїх попередніх творів Я. Галан не підходив так близько до животрепетних проблем сучасності, як у п’єсі «Осередок». Його герої так впевнено і відкрито ще не виступали за справедливість, не дивились так пильно у свій день завтраш­ній. Макс і його товариші мріють про те, щоб «на дорозі до Жовтня» кожний день їхньої боротьби був кроком вперед. Ніби продовжуючи цю думку, комуніст Кінаш говорить, що за гратами тюрем ще перебувають «тисячі наших братів», скрип­лять щодня шибениці, але вже наближається, «родиться твоя революція!»

П’єса «Осередок» переконливо підтверджувала як ідейну, так і мистецьку зрілість Я. Галана, його впевнену ходу по шляху оволодіння творчим методом соціалістичного реалізму. Цим тво­ром він поповнював галерею кращих образів позитивних героїв- сучасників, створених західноукраїнською революційною літера­турою. П. Козланюк мав цілковиту рацію, коли писав, що в істо­рії нашої літератури п'єса становить «одну з кращих і яскравих сторінок» ■.

Кожна п’єса Я. Галана, як бачимо, не схожа на попередню ні за своєю проблематикою, ні за своїми пошуками нових сце­нічно-зображувальних засобів, прийомів. Це можна сказати і про п’єсу «Осередок». В авторських пошуках, експериментах були зна­хідки, відкриття, але були і свої прорахунки. До недоліків нової п’єси слід віднести, зокрема, не зовсім вдалу композицію твору. Багатокартннність (їх у п’єсі 16) і часта зміна місця дії (театр мав виготовити 14 різних декорацій) уповільнювали сценічну дію, розвиток характерів. Прагнення передати масштабність подій че­рез сюжетно-сценічну строкатість призвело до невиразності ха­рактерів.

Цікаво була задумана паралельна сюжетна лінія показу осо­бистого життя Кінаша — одного з керівників страйку. Однак у ¹¹ п'єсі вона так і не знайшла свого розвитку. Все це, звичайно, утруднювало сценічне втілення твору. Головною ж причиною того, що п’єса «Осередок» так і не була поставлена в театрах окупо­ваної Західної України, є її ідейно-художня актуальність і за­гостреність соціальних проблем.

Я. Галан розумів, що драматичний твір живе тільки на сцені, що без театру, без акторського колективу драматургові писати дуже важко. До вересня 1939 року, як відомо, на західноукраїн­ських землях не було жодного українського стаціонарного теат­ру. І в цьому полягала одна з об’єктивних причин того, що аж до визволення Я. Галан більше не звертався до свого улюбленого роду творчості (крім п’єси «Говорить Відень»),

У роки Великої Вітчизняної війни письменник створює одно­актну п’єсу «Шуми Марнца» (1942). В цей час він працює на радіостанції, і п’єса призначалася для виконання по радіо. Події відбуваються в Болгарії. Побудована драма на одному епізоді, в якому відтворюється трагічний конфлікт болгарської сім'ї з гіт­лерівськими окупантами. В образах залізничника Дмитра Велева, його дружини Християн показані типові риси волелюбного болгар­ського народу, який навіть в умовах жорстокого фашистського терору не скорюється окупантам. Мати пускає під укіс ешелон з гітлерівцями і озброєнням, в якому везли в рабство її єдину доньку. Образ матері-патріотки належить до кращих жіночих об­разів, створених Я. Таланом.

Тема викриття реакційної ідеології фашизму, націоналізму і католицизму стає центральною в повоєнній творчості Я. Галана. Під час Нюрнберзького судового процесу над головними воєнни­ми гітлерівськими злочинцями письменник спостерігав за тими складними явищами, подіями, що відбувались тоді в Європі, не раз бував в американській зоні окупації Німеччини і бачив дра­матичні картини життя наших людей — «переміщених» осіб, яких після розгрому третього рейху американські власті продовжували тримати у фашистських концтаборах, тільки уже під іншими ви­вісками. Про трагічну долю «білих рабів», що прагнуть поверну­тись на батьківщину, про те, як українські буржуазні націона­лісти в нових обставинах служать новим хазяям, розповідає п’єса Я. Галана «Під золотим орлом» (1947, перша назва «Нєдоспівапа пісня»).

Глибокий непримиренний соціальний конфлікт між двома та­борами — радянськими патріотами, носіями соціалістичної моралі (Макаров, Робчук), і представниками імперіалістичного табору (Петерсон, Цупович, Бєлін) покладений в основу цієї драми. В образі головного героя Андрія Макарова автор втілив риси радянського воїна, який до останнього подиху залишається муж­нім і незламним у нерівному поєдинку з ворогами.