Unknown

Письменника все більше привертають картини життя західно­українського села, тяжка доля селянина-злпдаря. На відміну від класичних творів критичного реалізму (І. Франко, М. Коцюбин­ський, Л. Мартович) Я. Галан у відтворення соціальних проблем сучасного села вносив нові мотиви, настрої, характери. Персонажі не лише страждають, а й замислюються над причинами своїх страждань. Зростання нової свідомості, глибоких симпатій до країни соціалізму особливо помітні в його кращих оповіданнях — «Кара» (1932) та «Цілина» (1932).

На історії життя бідного селянина Орестюка,. його пережи­ваннях, роздумах («Кара») автор простежує типову долю без­правної і знедоленої людини в умовах буржуазно-поміщицької Польщі. Орестюка посадили на лаву підсудних і засудили до страти лише за те, що він, рятуючись від голодної смерті, хотів разом з кількома своїми односельчанами і маленькою донькою пе­рейти через кордон на радянську землю. Письменник заглиблює­ться у великий світ скривдженого «хлопа» — то гнівний, то ніж­ний, виявляє велику майстерність в передачі душевних потрясінь, у відтворенні драматичних обставин. Це, зокрема, виявляється у сцені перед стратою.

Гнат Орестюк — не революціонер, але він починає прозрівати, усвідомлювати весь жах становища таких, як сам. Від стихійної люті він приходить до розуміння, що мусить загинути, але має померти з гідністю («Не повинен тепер боятися шибениці»). В свою останню ніч герой відкриває в собі «ціле море ненависті, що дрімала в ньому досі десь під серцем». З цим почуттям він стає під шибеницю, хоче глянути в очі своїм катам, але вони «немов налякалися всієї сили зненависті, що била з Гнатових очей».

Образ Орестюка — один з кращих в літературній спадщині Я. Галана. На ньому, особливо у сцені суду, позначився вплив відповідної сцени з «Воскресіння» Л. Толстого. Оповідання «Кара» посіло визначне місце не тільки в творчості Я. Галана, айв усій революційній літературі Західної України 30-х років. Досі письменник, здається, ще не приділяв такої уваги художній де­талі і не виявляв подібного уміння знаходити її для характери­стики чи психологічного стану героя, чи індивідуального портре­та, чи неповторно-індивідуального у його світосприйманні.

Ппсьмепник-комуніст постійно звертався до життєво важли­вих проблем національно-визвольної боротьби. Його увагу привер­тає доля сільської інтелігенції, зокрема життя школи. Цій темі він присвячує оповідання «Цілина» (вперше повністю опубліко­ване в 1940 р. під назвою «Три смерті», як у Толстого). До питан­ня безправного становища шкіл — в Західній Україні була тільки ⁴ одна державна українська гімназія — Я. Галан звертався у своїй творчості по раз. Що в ранній статті «Так ростуть паростки» він з сумом писав: «Жахлива наша дійсність... Є велика тюрма, що в ній живуть мільйони, є менші тюрми, з загратованими вікнами, що їх за ними десятки й сотні тисяч, і є тюрми з вікнами без грат...» Це українські школи. Про них він говорив і в своїй промові на Антифашистському конгресі працівників культури у Львові.

В оповіданні «Цілина» з вражаючою силою розповідається про жахливе життя учнів однієї з шкіл, про долю вчительки, про­образом якої стала рідна сестра письменника, і перед нами по­стає моторошна картина життя цілого народу.

У центрі твору — образ вчительки Козан. Вона уособлює в собі риси тієї частини української інтелігенції, яка поділяла до­лю свого народу, але ще до кінця не усвідомлювала всієї склад­ності класових суперечностей. Вчителька павколо бачить неспра­ведливість, але но знає, як вийти з цього становища. Вона ідеа­лізує «романтичне» минуле і не розуміє, хто справжні вороги, де причини трагедії народу. Тому її мрія про майбутнє село без злиднів і темряви, коли «на місці брудної корчми», як вона мрія­ла, стоятиме «простора читальня», на стінах якої висітимуть «закосичені портрети Шевченка й Франка, а під ними старі й молоді» сидітимуть за книжками,— виглядає у творі як ілюзія, далека від реального життя. І в цьому велика трагедія вчитель­ки Козан, яка помирає від голоду серед таких самих голодних односельчан. Оповідання і починається сценою похорону (така ком­позиційна побудова цілком виправдана ідеєю та змістом твору).

Ще більш драматичні події розгортаються в житті школи і села після приїзду на місце померлої вчительки нового вчите­ля— пана Хрусцєльського, «резервового поручика артилерії». Свою діяльність він почав з того, що перед учнями порвав порт­рет Шевченка, заборонив співати «Розвивайся, ой ти, старий дубе» і наказав співати тільки «Єще Польська не згінєла...». Це перший конфлікт нового вчителя з учнями. В зображенні їх настроїв, характерів Я. Галан виявив тонке знання дитячої психології, вікових особливостей, а разом з тим і вміння передати усю склад­ність відносин, наростання ненависті, що призводить до вбивства

2 Я. Галан, т. 1

33

 

 

Хрусцєльського. Цей конфлікт, а потім трагічна смерть учня Миколи переростають в організований виступ усього села проти свавілля польських властей.