Unknown

Негричам, і вам, і учительці, і всьому справедливому люд­ському родові щось таке дала, чого не проміняєш за жодні скар­би світу». Ще вчора наляканий і затурканий селяннн-бідняк, який думав про шматок хліба, сьогодні починає мислити державними масштабами. Драматург цю ідею проводить через усю п’єсу, при­свячену найважчій і його найулюбленішій темі — духовному зро­станню людини в колективі.

ІЦе 14 вересня 1940 року Я. Галан на сторінках газети «Віль­на Україна» виступив з нарисом «Народження легенди». В ньому розповідалося про історію юної скрипачки, «синьоокої дівчини Воженії», яку австрійські гусари застрелили під час страйку в червні 1902 року у Львові. Вожена прекрасно грала на скрипці, і австрійські офіцери не раз зупинялися біля її дому, щоб по­слухати музику. Одип з пнх покохав дівчину «і так довго зітхав під вікном чарівної скрипачки,— розповідається в легенді,— поки за серце не віддячила йому серцем». Того дня, як по брукові Стрілецької площі «річками текла кров рубаних шаблями робіт­ників», скрипачка побачила свого коханого саме в ту мить, коли під копитами його коня загинула дівчинка. Вожена підняла чийсь револьвер і застрелила офіцера. Від кулі гусара гине і юна скрипачка. «Від того дня, кажуть люди, сохнути почала львівська пісня, щораз рідше грали вечорами фортепіано, а в грудях опер­них співаків немовби порвалися струни. Разом з Воженою Шра- мек вмирала легенда про Львів—другий Відень — місто співу і музики».

Ця сумна легенда лягла в основу нової драми Я. Галана «Во­жена Шрамек». Світ музики і життя музикантів завжди при­ваблювали письменника. Він любив музику якоюсь дивною лю­бов’ю і в своїй творчості не раз звертався до неї.

1948 року, коли був розроблений план майбутньої драми, Я. Галан написав початок першої дії. Очевидно, в цей час драма­турга захопила ідея п’єси «Любов на світанні» (він тоді особливо часто виїжджав на села Львівщини). Подальша робота над п'є­сою «Вожена Шрамек» була відкладепа і, на жаль, так і зали­шилась незавершеною.

В розвитку революційної драматургії і театру Західної Украї­ни визначна роль належить Я. Таланові. Долаючи різні літера­турні впливи, перешкоди цензури, відсутність стаціонарних теат­рів, він розширював проблематику, жанрові різновиди, послідовно шукав нових сценічних форм, засобів, нового героя — виразника передових ідеалів сучасності. Спираючись на художпій досвід радянської драматургії, досвід революційної боротьби в умовах буржуазного суспільства, Я. Галап впевнено оволодівав творчим

методом соціалістичного реалізму. Нові риси драматургічного таланту письменника розкрились після возз’єднання західно­українських трудящих в єдиній сім’ї радянських народів. Під­твердженням цьому —п’єси «Під золотим орлом» і «Любов па світанні».

III

Уже на початку своєї творчості Я. Галап звертається до таких літературних жанрів, як оповідання, нарис, фейлетон, памфлет- рецензія. У цих жанрах «малих форм» він працював усе своє життя, виступаючи як сміливий художпик-новатор.

Якщо говорити про особливість його прозових творів, то вони насамперед позначені постійною увагою до відображення тра­гічного світу людини, пригніченої і скривдженої. Особливо це стосується оповідань, створених в умовах польсько-шляхетської окупації. Вони були розраховані на читача масового, часом не­письменного, і це зумовлювало їхні мовно-художні, виражальні засоби. Тут Я. Талан вчився у визначних майстрів «малих форм» — І. Франка, В. Стефаника, М. Черемшини, Л. Мартовнча, а також у радянських письменників.

Знаменним є і той факт, що своє перше оповідання «У дні незабутні» (1930) Я. Талан пише під враженням картин, баче­них у дні своєї юності в Ростові-на-Дону. Героями виступають представники робітничого класу, які «за революцію боротись по­клялись». В образі машиніста Зотова автор передає риси борця, що мужньо захищає завоювання революції.

Молодий прозаїк, прагнучи до документальності, достовірно­сті подій, відповідно обирає сюжет, композицію. Оповідання по­чинається з замітки у місцевій газеті про те, що один робітник покінчив життя самогубством. У записці він повідомляв, що не може пережити наступу гайдамаків, що «гине революція» і «вми­рає робітпичо-селянська влада». Прояву малодушності Я. Та­лан протиставляє в оповіданні героїзм робітннків-патріотів. Ллє пишномовність, декларативність, надмірна гіперболізація реаліс­тичних подій і образів, схильність до «орнаментальності» та ін версійності — все це негативно позначилось на головній ідеї, зни­зило художній рівень, безперечно, твору цікавого за своїм змістом і за пошуками оригінального втілення.

Те, що Я. Талан прагне перебороти ці недоліки, підтвер­джує його наступне оповідання «Невідомий Петро» (1932). Автор вдається до психологічного аналізу, до індивідуалізованої мовної і портретної характеристики. Головний герой Петро — селянин у солдатській шинелі з Полтавщини — людина, що ненавидить вій­ну, вірить у торжество правди. «Петро говорив, Петро співав про революцію»,— цими знаменними словами-рефреном і закінчує­ться твір.