Unknown

Вперше ми зустрілись з Галапом-ромаїїтиком ще в його ран­ніх п’єсах. Нерідко схильність до абстрактної романтики пере­шкоджала йому проникати в духовний світ персонажів, примен­шувала соціальну ваюмість проблем, до яких він звертався. У по­вісті «Гори димлять» романтичні мотиви йдуть від фольклорних джерел. Саме народнопісенна творчість навіяла тему кохання, якій у творі присвячені чи не кращі сторінки.

Історія трагічного кохання Семенюка та Ольги відтворена з тонким знанням внутрішнього світу героїв, хоча письменник і не уникнув надмірної умовно-романтичної поетизації, захопився авантюрно-пригодницькими прийомами. Но обійшлося, звичайно, і без того, що Я. Галан у цьому творі змушений був ітп на якісь поступки не кращим читацьким смакам, віддати данину моді то­дішньої польської бульварної літератури.

Та все це не применшує того позитивного пафосу твору, що перегукувався з тогочасними подіями на західноукраїнських зем­лях, з наближенням революційного передгроззя. Найбільш вираз­но виявилось це в словах головного героя, звернених до оприш­ків: «Зброю свою дбайливо закопайте і покладіть на ній позначе­ний камінь. Прийде день, коли вона знову пригодиться. Це буде інший день...»

В жанрі прози Я. Галан особливо плідно прашоє в умовах радянської дійсності. Перші схвильовані слова про народження нового життя на вільній землі були сказані саме в творах «малої форми». З’являються нові теми і сюжети, нові конфлікти і герої, які діють в нових обставинах. Буквально по свіжих слідах подій пишуться такі твори, як «Дід Мартин», «Дівчина на паровозі», «Дженні», «На мості», в яких героями виступають люди праці, що пережили тяжкі роки неволі і тепер стали господарями своєї пової долі.

Велику увагу письменника привертають образи молодих лю­дей, жіночі образи. Зумовлено це, очевидно, тим, що дівчина- українка в буржуазному суспільстві перебувала у винятково жах­ливому і безправному становищі. Я. Галан створює цілий ряд жіночих характерів, не схожих за своїми біографіями, індивіду­альними рисами, сферами інтересів (Дженні, Йоася, Ганна), які різними шляхами приходять до здійснення своїх мрій і знаходять своє місце в житті.

У ряді кращих жіночих образів слід назвати образ Стефки з однойменного оповідання, написаного на початку Великої Вітчиз­няної війни. В його основі надзвичайно драматична ситуація — дівчина вступає у нерівний поєдинок з німецькими фашистами і перемагає. У кращих творах автор підтвердив свою вірність принципам реалізму, народності, вияпнв не тільки знання най­складніших життєвих конфліктів, а й уміння їх відтворити. З по­силенням уваги до психологічного аналізу письменник розширює мовнозображальні засоби і прийоми, знаходить такі деталі, які допомагають «ліпити» неповторні людські характери, розкривають самого автора як своєрідну художню індивідуальність.

Відтворюючи в оповіданнях і нарисах сучасність, підкрес­люючи значимість нового в житті своїх персонажів і протистав­ляючи його старому, Я. Галан звертається до таких сюжетно- композиційних прийомів, як ретроспекція. В одній з своїх рецен­зій па книжку П. Козлашока «З минулих днів» він про це писав як про закономірність і літературний прийом: «Нариси, в яких змальовується паша радянська дійсність, повніші бути проти­ставленням тим умовам життя західноукраїнського селянина, змалюванню яких письменник присвятив переважну частину своєї книжки». У Я. Галана саме так побудовані оповідання «Дівчина на паровозі», «Йоася», нариси «2 червня 1902 року», «День на­родного гніву», «Друга молодість», «Золота арка».

В малих прозових жанрах Я. Галан вдало поєднує засоби художні й публіцистичні. Відтворюючи риси історичних осіб, по­даючи людські біографії, у нарисах письменник нерідко звер­тається до засобів і прийомів новелістичних і це робить їх більш дохідливими, емоційними, читабельними. Разом з тим немало його оповідань народилось на конкретно-документальній, нарисовій ос­лові («Дід Мартин», «Незабудька», «Джепні» та ін.).