Unknown

Новими своїми гранями розкрився художній і публіцистичний талант Я. Галана в радянський період творчості. Ці роки позна­чились великою творчою активністю саме в публіцистичних жан­рах. Справді, як ніколи, він відчував потребу буквально щодня розмовляти з своїми читачами на гостро актуальні теми громад­сько-політичного і літературного життя. В жанрі памфлета особ­ливо багато працює Я. Галан в роки війни. В умовах соціалістич­ної дійсності збагатився його світогляд, художній досвід, що мало, безперечно, велике значення у дні найбільших фізичних і мораль­них випробувань.

Основним змістом публіцистичних творів Я. Галана воєнних літ стали героїчна боротьба радянського народу проти гітлерів­ських загарбників, викриття ідеології фашизму та українського буржуазного націоналізму, «нового порядку», показ нечуванпх звірств на тимчасово окупованій території («Трагедія хутора Крс- дянка», «Справа учителя Сидякіна», «Камені волають», «Клеврети плачуть», «Люди без батьківщини», «Від Петлюри до Петлюри»),

Ми звертався письменник до фактів і подій минулого, чи розпо­відав про сучасність, він завжди розглядав їх насамперед з точки зору актуальності, необхідності для справи перемоги над фашиз­мом, закликав до священної помсти. Не знайдуть окупанти на Україні ні спокійного дня, ні спокійної ночі, «аж поки останній

гітлерівський кат не зникне з нашої землі»,— писав він; расист­ська ідеологія приречена, і це — історична закономірність. Ця дум­ка лежить в основі його памфлетів «Пірати ефіру», «Гонитва за смертю», «Геббельс скорочує фронт», «Вороги свободи про свобо­ду», «Блазні між собою».

Я. Галан у своїх творах закликав до помсти, виховував по­чуття ненависті, але разом з тим вони були пройняті благородни- •      ми ідеями радянського гуманізму. Письменник — і це дуже важ­

ливо — ніколи не ототожнював фашистських злочинців з німе­цьким народом. Чи не найбільш виразно цією думкою пройнятий цикл памфлетів, написаних на матеріалах Нюрнберзького процесу.

Нюрнберзький період був но лише одним з найбільш плідних у житті Я. Галана. Своїми творами він відкрив до цього не знані в українській публіцистиці пізнавально-емоційні можливості, нові засоби виражальності, багатство жанрове. Саме йому належить утвердження в нашій публіцистиці у новій своїй естетичній якості такого жанру, як памфлет-портрет. Він пише цілий цикл таких памфлетів: «Герінг», «Поахім фон...», «Надлюдина», «Коли вбивця сміється», «Акушери третьої імперії», в яких з достовірністю істо­рика відтворює індивідуальні портретні риси цих вбивць, навіть сторінки з їхніх біографій, але саме ті, що потрібні для загальної політичної оцінки, характеризують їх як типових виразників ідеології фашизму. Малюючи портрет Герїнга, його зовнішність на лаві підсудних автор порівнює з зовнішністю баби-перекупки «з ногами, укутаними ковдрою, і тримається так, наче вона й справді на базарі»; маленькі очі люто бігають по долівці, а губи шепочуть якісь прокльони. І така зовнішність відповідає його поведінці, обмеженому інтелекту. Раптом він кидає такому ж, як і сам: «Ти, собако шолудивий...». Про українських буржуаз­них націоналістів Герінг цинічно заявляє: «Я їх глибоко знева­жаю, але ж під час війни беруть те, що є під рукою». Письмен­ник звертається до документів і фактів, які розкривають крива­вий шлях фашизму до влади, злочини в роки війни.

В окремому факті Я. Галан умів бачити загальне, а це до­помагало йому часом зазирати наперед, передбачати. Уже в перші повоєнні роки він закликав радянських людей до пильності, бо, як писав вій у памфлеті «їх обличчя», «поріддя фашистського сатани» не зникло ще «з лиця землі». Темні сили, ті самі сили, що вигодували Муссоліні і Гітлера, «ще живуть і діють», а це накладає на кожного із нас обов’язок послідовно і нещадно боро­тися з реакцією «у всіх її відмінах».

Він розумів, що основою основ нашої могутності є дружба народів. У статті «Те, чого не забувають» він з гордістю говорить

_Про віковічну дружбу українського і російського народів; само завдяки цій дружбі «ми живемо й житимемо як народ, як країна, як держава...». У цьому зв’язку в іншій статті — «Про що не можна забувати»—письменник таврує тих, хто хотів посварити наші братні народи, фальсифікувати історію. В публіцистичній творчості Я. Галан послідовно утверджував всесвітньо-історичне значення ленінських ідей, які «з нищівною для ворога силою по­казали своє безсмертя, показали, що в них, в цих ідеях, і тільки в них, порятунок для багатостраждального людства, його життя й майбутнє»,— писав він у статті «Вони програли».