Unknown

Словом і безпосередньою участю у визвольному русі письмен­ник боровся за торжество ідей Жовтня, складав гімн людині- творцю, якою не переставав захоплюватись. І останні написані ним слова, що обагрились на письмовому столі його кров’ю, про­йняті закоханістю в людину: «Життя, чудесне радянське життя переможно крокує вперед і народжує нові пісні, нові легенди, в яких і леви, і бойова слава будуть символізувати віднині тіль­ки одне: велич визволеної людини».

Своїм героїчним життям, що так передчасно і жорстоко обі­рвалось, багатогранною творчістю він довго нагадуватиме нашим сучасникам і прийдешнім поколінням про те, якою дорогою ці­ною виборювалося людське щастя, заради чого йому довелося пройти такий тернистий, але єдинообраний для себе шлях. У цьо­му він бачив зміст життя, радість творчості. Тому так хотів жи­ти, тому так задушевно і довірливо признався людям: «Вдихніть на повні груди повітря, і ви відчуєте, як вам жагуче, до болю жагуче хочеться жити...»

Так міг сказати тільки великий життєлюб і сонцепоклонник. Таким він і увійшов в нашу велику літературу, їй присвятив усе своє героїчне життя, весь свій неспокійний і щедрий художній талант.

Борис Буряк ¹⁷

 

 

Дон -Kixom із

Еттеніаіша

П’ЄСА НА З ДІЇ

Князь Л ю ї д’ А н г і є н, літ 32.

Шарлотта, його дружина.

Ж о з е ф і н а Боарне.

Гортензія, її дочка.

А й л е с,

домашній лікар Шарлоттн.

Генерал Дімуріє.

Мюра,

губернатор Парижа.

Ордене,

полковник.

Ю л ь є н,

предсідник воєнного суду.

Марія,

покоївка у д’Ангієнів.

Пилип, лакей там же.

Старий жовняр.

Послапець.

Старшина.

Жандарм.

Лакей.

Старшини, жовняр н, жандарми, парубки.

Діється весною 1804 року.

Перша й друга дії в Еттенгаймі, третя в Мальмезоні і Венсоні.

Між І і II діями минає І місяць.

Між II і III — кілька днів.

Кімната в домі Шарлотти де Роап в Еттенганмі. Крізь запу­щені штори проглядає промінь ранішнього сонця. Під вікном

у фотелі сидить згорблений А и л е с. Входить М а р і я.

ЯВА І

Д-р А й л е с, Марія.

Чути далекі дзвони.

Марія(здивовано). Ви, докторе, тут?

А й л е с. Слухаю ранішніх дзвонів.

Марія хреститься, складає руки. Молиться.

(За хвилину.) Молитесь богові?.. (Тихо.) Не вчує, Маріє, не вчує. Ці дзвони заглушать вашу тиху молитву.

Марія. Мій бог мене завжди почує. І дарма ви глу­зуєте, пане докторе. Не маєте віри, не маєте щастя ні спокійної ночі.

Ай лес (встає). Що ж! Це правда, Маріє. Не маю ві­ри. Та не віра, а мій клятий розум не дає мені спати. (Тихцем.) Скажіть, будь ласка, ваша пані знає, що її чоловік знову виїхав цієї ночі?

Марія. Нічого, на щастя, нічогісінько. Та коли вчо­ра вечором князь виїжджав, вона почула крізь сон стукіт копит, зірвалася з постелі, побігла до вікна і довго диви­лася у темну ніч. І куди це князь пропадає так часто?

А й л е с. Шукає віри, Маріє, віри, якої бракує не тільки вашому докторові. Шукає пісні невідомих дзвонів, хоч ця пісня у нього тут, під самим серцем. (Мовчанка.) А пані ніч провели спокійно?

Марія. Нічого собі, тільки кашель мучив її трохи, в останніх часах стає він сильніший, усе міцнішає.

А й л е с. А здається, тільки б їй жити... Тільки раду­ватись життям та коханням.

 

 

Марія. А вона його так безмежно кохає. Якби тіль­ки він більше до неї всміхався, бо ж він її сонце.

Чути з далеких кімнат дзвінок.

Княгиня збудилася. Що їй сказати, як питатиме за князем?

Айлес(задержується при вікні). Скажеш, що він дома.

Марія виходить. Айлес нервово ходить по кімнаті. За хвили­ну входить князь д’ А н г і є н.

ЯВА її

Д-р Айлес, князь д’ А н г і є п.

Д’ А н г і є н. Добрий день, докторе. Як там з Шарлот­тою? (Скидає плащ.)