Unknown

Українські буржуазні націоналісти не припиняють своїх на­клепів на Я. Гадана, на нашу літературу й нині. На європейських і американських книжкових полицях з’явилось немало нових «до­сліджень», «публікацій», навіть «спогадів», зокрема про Я. Галана, в яких з антинаукових позицій подаються факти, явища. Відірва­ні від живого художнього процесу, українські буржуазні націона­лісти, природно, змушені вдаватись від фальсифікацій до підро­бок. Ці їхні методи дуже добре знав Я. Галан і завжди вмів знаходити неспростовні контраргументи. Сила логіки і глибоке знання письменником всієї складності літературної боротьби зму­шувало ідейних ворогів міняти свою тактику. Нерідко від накле­пів націоналісти переходили до відкритих і анонімних погроз на адресу Я. Галана, називаючи його то «більшовицьким агентом», то «запроданцем Москви».

Ці наклепи не припиняються і після смерті письменника. Хоч останнім часом зарубіжні «дослідники» творчості Я. Галана почали доводити, що «агентом Москви» він був, а ось до лав Комуністичної партії його, мовляв, не прийняли і нібито взагалі справа ця — чергова вигадка «оборонців галанівщшш» й начебто останню автобіографію письменника «підроблено». Спираючись на документи і факти, уже не раз доводилось публічно спростову­вати подібні націоналістичні вигадки *. Зокрема відомий доку­мент — протокол зборів партійної організації Львівського відділен­ня Спілки письменників України, що зберігається в музеї-квар- тнрі Я. Галана, на яких Ярослава Олександровича одноголосно було прийнято до лав Комуністичної партії Радянського Союзу. Авторові цих рядків тоді випала честь не лише віддати голос за Я. Галана, а й бути головою тих пам’ятних зборів.

Відомо, що свою творчу і революційну біографію письменник зв язав з комуністичним підпіллям ще з юнацьких років. Якою ¹⁴

довірою він користувався вже тоді у товаришів, свідчить його перша партійна характеристика. Є у пій такі слова: «Совіспий, справі Леніна — відданий». Був це рік 1925 — рік перших його літературних спроб. А ось уже в останні місяці свого життя, очевидно, готуючись до виступу на партійних зборах, де його й прийняли до лав КПРС, він занотовує до записника: «Я українець, по совісті — інтернаціоналіст, по духу — ленінець». Хто слухав на тих зборах його пристрасний і схвильований ви­ступ, той не міг не запам’ятати і цієї думки, і текстуально бли­зьких слів, сповнених почуття гордості за свій народ, його тала­новиту багатонаціональну літературу.

Чого варті «аргументи» сучасних націоналістичних літерату­рознавців у полеміці з Я. Таланом, підтверджує уже хоч бп та­кий факт: у своїх памфлетах письменник не раз викриває зрад­ництво «українського уряду» у Львові, створеного фашистськими властями ЗО червня 1941 року. Один з фальсифікаторів, щоб «до­вести», що це, мовляв, чергова вигадка Я. Галана, раптом заявляє сьогодні: «жодного уряду» у Львові не було! Але ж сам Я. Оте­цько (колишній «прем’єр» цього «уряду») про це (через третину століття!) написав навіть книжку, яку так і назвав «ЗО черв­ня 1941».

Викриття реакційної ідеології фашизму, націоналізму Я. Та­лан на протязі всієї своєї публіцистичної творчості поєднував з боротьбою проти ідеології католицизму, уніатської церкви. Тут він творчо продовжував великі традиції української літератури, яка завжди виступала проти експансії Ватікану на Схід. За це письменник зокрема високо оцінював І. Вншенського — автора ві­домих антипапськнх послань, а однойменну поему про нього І. Франка називав «натхненною». В таких памфлетах, як «З хрес­том чн з ножем», «Що таке унія», «Годі!», «Ті, що вийшли з пітьми», «Отець тьми і приспі», Я. Талан відтворює тернистий, але мужній шлях боротьби українською народу проти папського Рима, показує історію католицької церкви як історію завойовни­цьких «хрестових походів», насильств, інквізиції. Діючи пліч-о- пліч з польськими магнатами, Ватікан прагнув огнем і мечем покатоличити українців та білорусів, посварити їх з братнім ро­сійським народом. На документальній основі, з науковою обгрун­тованістю письменник викриває підступну політику уніатської церкви.

Я. Талан один з перших в радянській публіцистиці розкрив облудну роль Ватікану як в роки другої світової війни, так і в повоєнний період, коли католицька церква перетворилась на про­пагандистський центр міжнародного імперіалізму. Виходячи з

об’єктивних законів діалектичного розвитку, письменник доводить неминучість краху вчення церковників. «Ті, що вийшли з пітьми, у пітьму і кануть, бо коли сходить світило дня, тьмяніють сві­тила ночі»,— так образно характеризує він приреченість «лжесвя- щенетва». Автор розглядає католицьку ідеологію як глибоко чужу слов'янським народам. Я. Галан, безперечно, знав висловлювання Ф. Енгельса про боротьбу українського народу проти унії і пап­ських інквізиторів, його схвальну оцінку того, що українці на той час зберегли з усіх поглядів вірність своїй старій православній релігії. Це були переважно кріпакн-українці, зауважує Ф. Ен­гельс, в той час як їх благородні пани майже всі були рнмо-като- лицької віри >.