Unknown

Як і в драматургії, у прозі Я. Галан пройшов шлях пошуків якісно нового героя, зростання ідейно-художньої майстерності, поступового оволодіння методом соціалістичного реалізму. Збага­чувалась проблематика його творів, розширювалось коло персо­нажів, що представляли різні соціальні верстви, політичні й есте­тичні погляди, ідеали. Головним героєм його прозових творів стає представник з народу, що бореться проти соціального і націо­нального гноблення, за утвердження соціалістичних ідеалів. ¹³ яка утверджує найпередовіші ідеали людства. Українські ра­дянські письменники не тільки подавали приклад у створенні об­разу героя-борця, а й у викритті націоналістичних недобитків, що втекли за кордон від справедливого суду нашого народу. П. Ти­чина у відомій «Відповіді землякам», звертаючись до націоналі­стичних «вождів», писав: «Сконайте, здохніть у пивних, щоб ваші й кості перетрухли й поцвіли»; тема зрадництва «самостійників» лягла в основу поеми В. Сосюри «Відповідь»; цим викривальним пафосом пройняті рядки і одного з памфлетів Я. Галана, спря­мованих проти «скривавлених п’ястуків»: «Чи не час вам уже здихати? Уже ж нічого не просвічує вам у житті, жодної надії. Самі плітки. Пощо ж вам жити?» ([«Скалки в оці»]).

В особі Я. Галана література наша має рідкісний приклад ор­ганічного і самобутнього поєднання таланту художнього, публі­цистичного і науково-дослідницького. Згадаймо його першу драму «Дон-Кіхот із Еттенгайма», в якій він виступив не лише як ори­гінальний драматург, а і як вдумливий дослідник історичних матеріалів, життя реальних осіб. Цей талант особливо розкрився в його творчості публіцистичній, в якій письменник сказав своє слово, вніс великий вклад у розвиток вітчизняної і світової публі­цистичної думки.

Своїми публіцистичними творами — фейлетонами, статтями, памфлетами — Я. Галан безкомпромісно виступав проти будь-яких проявів ворожої ідеології, безстрашно викривав усю реакційність «філософії» фашизму, українського націоналізму, клерикалізму. Поруч з іменами Івана Вишенського, Івана Франка, Остапа Вишні, Олександра Довженка в історії української літератури, та й не тільки української, не було більшого викривача католицизму та українського буржуазного націоналізму. Його ім’я по праву стало поряд з іменами кращих представників світової антиклерикальної літератури — Еразма Роттердамського, Поля Лафарга, Анатоля Франса, Максима Горького. Справді, йому було в кого вчитись, але і було що сказати самому. Він продовжив кращі класичні тра­диції і сам виступив як новатор, майстер публіцистичного ми­стецтва у нашій літературі.

Публіцистична спадщина Я. Галана — це своєрідна історія бурхливої сучасності, що допомагала і нині допомагає викривати ідеологію фашизму, антикомунізму. Уже в перших своїх памфле­тах і фейлетонах «Хи-хн-хи», «Велике самозапертя», «Ще про кури», «Лицарі чорної руки», «Як співає канарок», «Дістануть» Я. Галан засобами сатири і гумору, іронії і сарказму викриває зрадництво буржуазних націоналістів, виносить на суд громад­ськості маніакальні плани «походу на Київ» і войовничу роль

у них фашистського трубадура «папаші» Донцова, святоюрського митрополита Шептицького, якого вже тоді він назвав «бородатим мутієм свяченої водички».

Вдаючись до засобів інвективи, гротеску, письменник висміює їхні марні сподівання. До фейлетону «Як співає канарок» автор бере за епіграф слова О. Пушкіна («Ах, ты мерзавец! Ах, зло­дей!»), і вже це визначає його ставлення до головного персонажа твору — Донцова. Я. Галан далі зауважує, що цей збанкрутілий ідеолог буржуазного націоналізму намагається робити добру міну при поганій грі, вдаючись то до спогадів, то до визнань. Він, на­приклад, заявляє, що редагує свій «журнал» з гумором, бо «доб­рий гумор і веселість» і «є прикметою героїзму». Ось чому Дон­цов проголошує: «Все мусить бути веселе, мов спів канарки...» Так безглуздий вислів ідейного ворога під пером Я. Галана пере­ростає в узагальнений образ, що стає заглавним, розкриває ідей­ний зміст фейлетону.

Свої публіцистичні твори Я. Галан спрямовує проти націона­лістів і церкви, які розпалювали ненависть до соціалістичної країни, проти реакційної літератури, хцо зводила різні наклепи, утверджувала героя-людиноненависнпка. В памфлеті «Хи-хи-хн», говорячи про таку літературу, автор вдало поєднує публіцистичні засоби з вбивчим літературно-критичним аналізом змісту «худож­ніх засобів», доводить на прикладах, як ворожа ідея твору при­зводить до руйнування форми. Від цього конкретного прикладу «творчості» письменник приходить до характеристики «загалу лі­тераторів тутешнього фашистського табору». За таким принципом він будує і рецензію-памфлет «У білій гарячці».