Unknown

Три різні смерті, три різні біографії, через які письменник розкриває весь драматизм класових відносин, на селі, зростання революційної свідомості, коли батьки і діти разом виступають проти своїх гнобителів. Галан «як професіональний революціонер і художник, звичайно, створив такий образ учительки не тому, що не бачив у тодішньому селі серед інтелігенції прогресивних сил, а тому, що такий тип інтелігента був у західноукраїнському селі 20—30-х років явищем реальним, типовим» *.

У прозових творах, написаних в умовах буржуазно-поміщи­цької Польщі, Я. Галан звертається до гострих і актуальних про­блем, які висувало саме життя в період революційно-визвольної боротьби. Близькість до народного життя, природно, сприяла по­силенню реалізму в його творчості, що підтверджують і його на­ступні оповідання — «Померлі борються» та «Савку кров заливає» (1935). В центрі першого стоїть образ сільського наймита Василя, який в тяжких муках помирає в лікарні. Уже одне його запи­тання: хто винен у тому, що стільки кривди навколо, проливає світло на художню ідею цього твору. Знайти відповідь йому допомагають товариші по палаті.

Василь починає розуміти: поміщик, піп, економ, шинкар — це класові вороги трударів, що тримають їх у злиднях, але доти, «поки ми не схопимо» їх за горло «та не задушимо, як підлу з нанпідлішнх гадюку». І тоді Василь разом з такими, як і він, вийшов Першого травня на вулицю з червоним прапором. За це вороги підняли на нього ніж. Помираючи, Василь усвідомлює, що радянські люди — друзі пригноблених, що класовий ворог добро­вільно ніколи не відмовиться від влади.

Як чеховська палата № 6 символізувала царську Росію,— тюрму народів, так палата № 3 з новели «Померлі борються» уособлювала польсько-шляхетський режим. Характерна така де­таль: твір цей вперше був надрукований польською мовою в га­зеті «Gong». Після його опублікування поліція цей номер кон­фіскувала, а на дверях редакції повісила замок.

Волелюбні настрої ще з більшою сплою письменник передає в оповіданні «Савку кров заливає». В образі головного героя ав­тор показує типового представника західноукраїнської сільської бідноти, що відкрито висловлює протест проти жорстоких окупа­ційних порядків. Ці настрої Я. Галан особливо переконливо пс- ¹²

редав в епізоді, коли Савка дізнається про введення примусової праці для селян. «Таке ще не бувало. Ні, бувало, каже старезна Пемумнха, що тямить панщину...» В авторській ремарці письмен­ник з гіркою іронією додає: коли б Савка «мав змогу більше читати, він знав би, що й тепер є подібний закон в Африці, десь у Бельгійському Конго». Ось чому він з такою переконаністю за­являє: «Мусить бути інакше».

В цих оповіданнях особливо виразно виявилась важлива особливість змужнілого таланту Я. Галана —його схильність до заглибленого, «молекулярного» аналізу психології героя, розгляду душевних переживань, вчинків, потрясінь. Одним з улюблених його прийомів стає внутрішній монолог. Спираючись на власний досвід драматурга, письменник широко вводить у свої твори діа­логи, сповнені динамізму думки, художнього підтексту, і це сприяє поглибленню основного змісту твору.

Після деякої перерви (напівлегальне життя у Варшаві, тю­ремне ув’язнення) Я, Галан виступає з найбільшим своїм прозо­вим твором — повістю «Горн димлять» (1938), написаною поль­ською мовою. На ній позначився вплив народних легенд, пісень про Олексу Довбуша — під час перебування в Нижньому Березові Я. Галан багато чув їх від лісорубів. Зокрема це помітно на цен­тральному образі Івана Семенюка.

Відхід письменника від гострих соціальних проблем, звертан­ня до минулого зовсім не означало взагалі відмови письменника від сучасності. У цьому творі справді не відчувалось того перед­гроззя, яким були пройняті його останні оповідання, але у ньому виразно чується неспокійний голос Я. Галана, сповнений нена­висті до соціальної несправедливості, і захоплення мужністю тих, хто виступає проти світу гноблення.

Чи не вперше письменник простежує шлях становлення, фор­мування характеру героя — мужнього і стихійного у своїй нена­висті бунтаря. Ці почуття з’являються в Івана ще в дитинстві (після трагічної смерті батька він з семи років іде у найми, ви­конує непосильно тяжку працю, терпить жорстокі знущання). Важливою є і така риса героя — не лише особиста доля штовхає його на шлях помсти. Навколо нього згуртовуються такі ж по­кривджені, як він (Юра Ващук). 6 і такі, що беруться за зброю заради грошей — це контрабандист Палащук, циган Дмитро, «від­ставний дяк». Та й сам Семенюк, врешті, образ дуже суперечли­вий, в діях своїх непослідовний. З одного боку, він і справді за­хищає інтереси бідних, допомагає їм, а з другого — ховає своє золото, в Молдавії володіє моргами.