Unknown

Працюючи пад антиватікапськими памфлетами, Я. Галан ви­вчав твори класиків марксизму-ленінізму про релігію, історію пап­ства, уніатської церкви, зпав матеріалістичні погляди, зокрема Івана Франка, якому належить важлива думка, що вічна лише матерія і що один атом її тривкіший, «ніж усі боги». Глибоке вивчення першоджерел, проникнення не тільки у зміст, айв психологію фактів (тут йому допомагав художній досвід), нада­вали його творам дослідницького характеру.

Автор вміло поєднує аналіз історичних подій, конкретний матеріал з домислом, використовує біографічні далі конкретної особи. До цього засобу Я. Галан, наприклад, звертається у пам­флетах «З хрестом чи ножем», «Присмерк чужих богів», в яких він простежує майже півстолітній шлях злочинів і зрад митропо­лита Шептицького — у минулому австрійського драгуна та гуль­віси. Зрозуміло, чому так гостро і люто реагували у Ватікані, на горі святого Юра, особливо після появи останнього антиватікан- ського памфлета «Плюю на папу». Під час судового процесу у Львові вбивця Я. Галана заявив відкрито: «Ми дістали завдання вбити Я. Галана тому, що він страшний був Ватікану» ^{15 16}.

Досвід письменника-драматурга, прозаїка, літературного кри­тика розширював художню палітру його публіцистичної твор­чості: він звертається то до діалогу, то до сюжету, то на сатирич­ному матеріалі створює мікроп’єсу-памфлет. Так написані твори «У Римі дзвони дзвонять (сучасна містерія на 3 дії)», «Папська сльоза (за малим не трагедія на дві дії та ще й з епілогом)», «Геракл воскреслнй. Трагедія (майже класична)». Цим автор до­сягає ще більшої загостреності і дохідливості, посилює індиві­дуально-сатиричну характеристику ідейного ворога, викривальний

пафос. Таке звертання до різножанрових специфічних зображаль­них засобів дозволяє авторові часом використовувати один і той же матеріал, навіть конкретний факт у нарисі і в памфлеті, публіцистичній статті і в драмі. І кожного разу письменник від­криває якусь нову рису, думку, деталь, тим самим виявляючи і себе як пеповторного художника, людську особистість.

Над кожним своїм твором, образом, реченням, словом Я. Галаи працював вдумливо і без поспіху. Не раз від нього можна було чути скарги, що, мовляв, і пише він дуже повільно, і не так, як хочеться. Був він надзвичайно вимогливим до себе, прагнув, щоб у кожному реченні словам було тісно, а думкам просторо.

Його творчу лабораторію дещо розкривають нотатки «Моя ро­бота в Нюрнберзі», в яких він розповідає про основні етапи своєї праці над твором. Тільки після того, як зібраний матеріал осмис­лено, коли чітко усвідомлено головну ідею, починається надзви­чайно копітка робота над словом, образом. Але і на цій стадії він виводить «ночами повільно, старанно літеру по літері, спо­діваючись, що тепер все буде гаразд». Письменник не терпів штампів і шаблонів, «стилістичних квіточок», енциклопедичної «ерудиції» і прагнув писати «правду і тільки правду у великому і в малому». Завжди з глибокою пошаною і довірою говорив він про читача. «Мінімум власних міркувань»,— вважав він. Голов­не — «змусити самого читача міркувати», такі були естетичні принципи Галана-художника.

Письменник виключно великого значення надавав художній критиці в літературному процесі, у вихованні естетичних смаків суспільства. Я. Галан ніколи не вважав себе критиком, однак його статті з питань літератури і театрального мистецтва мали велике значення в боротьбі за утвердження реалістичного напря­му в розвиткові пролетарської художньої думки на Західній Україні. Дебютувавши у цьому виді творчості ще наприкінці 20-х років на сторінках «Вікон», він до кінця свого життя звер­тався до критичного слова, виступав не лише з приводу окремих літературних творів, спектаклів, а й з питань загальнолітератур­них, театральних. Важливою рисою ного літературно-мистецьких виступів є вміле поєднання аналізу естетичного, професіонально­го з елементами публіцистики. У пнх він розкрив своє тонке розуміння специфіки художнього пізнання, актуальних завдань розвитку літератури і мистецтва соціалістичного реалізму.

Складним і тернистим був шлях Я. Гадана, його соратників до вершин реалізму, до оволодіння новим творчим методом. Після того, як вони сталц радянськими громадянами і письменниками,

їм не довелося ідейно, естетично, психологічно переоцінювати художні явища, шукати своє місце в житті, у вирі історичних подій. Вони «відразу влилися у загальнорадянський багатонаціо­нальний літературний процес», і це ще раз тільки підтверджу­вало, що в їхній творчості «уже в умовах буржуазного суспіль­ства формувався соціалістичний ідеал» ', світогляд, метод.

Весь багатогранний, героїчний і неспокійний шлях Я. Гала­ца — письменника і революціонера — достойний наслідування і захоплення. Він був невтомним пропагандистом нової, соціалі­стичної моралі і безстрашним викривачем ворожої ідеології. У своїх творах змальовував картини життя поневоленого україн­ського народу, революційну героїку, розкривав жнттсстверджу- вальний гуманізм пролетаріату.