Unknown

Водночас нова п’єса Я. Галана стверджувала посилення реа­лістичних тенденцій в його творчості, увагу до гострих соціаль­них проблем, поглиблення психологічної характеристики пове­дінки, вчинків персонажів. Зросла художня майстерність драма­турга сприяла успіхові нової драми. Вона була поставлена на сценах прогресивних театрів Західної України і мала позитивне значення у вихованні революційного духу трудящих мас. Про успіх спектаклю розповідав журнал «Культура масс» (Москва, 1929, № 1-2), який у статті «Українська література під польською владою» вказував на багатообіцяючнй початок творчості молодого драматурга. Природно, що буржуазно-націоналістична преса зчи­нила тоді великий галас.

До антивоєнної теми, до темп зображення народу, пробуджен­ня революційної свідомості трудящих звертається Я. Галан і в

наступній п’єсі «Вероніка» (1929). Події твору розгортаються в ча-

першої світової війни. Основний конфлікт п'єси відбувається _в австрійській армії між командуванням і солдатською масою, яка не хоче більше воювати.

Чи не найколоритнішнм образом у п’єсі є фельдфебель Гав- лік Він агітує за припинення війни, за братання солдатів, за­кликає повернутись «до землі, до фабрик, до рідні», «багнетом — у білий сніг, а серцем — у цілий світ». Виражаючи настрої і волю солдатів, він заявляє капітанові: «Нам надокучило ні за що вби­вати і вмирати». У п’єсі виразно розкриваються симпатії до ро­сіян, думка про безглуздість братовбивчої війни. Важливо від­значити й таку рису твору, як викриття націоналістичних твер­джень, начебто українці, які були в цісарській армії, хотіли вій­ни і ненавиділи росіян.

При всій важливості й актуальності проблематики п’єса «Ве­роніка», однак, не принесла драматургові творчої радості. Захо­пившись формальними пошуками, абстрактними умовностями, він не зміг заглибитись у складні конфлікти, відтворити достовірності соціальних подій, людських характерів. Солдати переважно ви­ступають безіменною масою, вони не мають своїх мовних партій, а хором декларують і реагують на події.

Суперечливим і невиразним є заглавний образ героїні. Вероні­ка, яка після трагічної смерті дитини приїжджає в окопи до свого чоловіка Гавліка, поводить себе досить дивно і незрозуміло. Минає лише кілька хвилин після довгожданої зустрічі з чоло­віком, а вона вже потрапляє в обійми «зголоднілого» капітана і тут же зраджує чоловікові.

Виконуючи волю солдатів, Гавлік хоче розстріляти капітана, але Вероніка заслоняє його, звертаючись до присутніх з словами: «Йому, як і вам, теж зараз смерть у вічі сміється. Тепер він, братики,— ваш брат». Закінчується все тим, що капітан сам вби­ває її чоловіка. У фінальній сцені надто яскраво виявились реци­диви абстрактної романтики. Я. Галан звертається не лише до мелодраматизму (властивого і п’єсі «Вантаж»), а й до традиційних уже сюжетних прийомів, мізансцен (Дженні помирає під завісу на руках Оскара, а капітан Кораджі — на колінах у Вероніки). Автор надто захопився «любовним трикутником», не заглибився У проблеми соціальні і тому не показав справжніх людських тра­гедій.

Усе більше міцніють зв’язки Я. Галана з робітничим життям, з революційним підпіллям, і це не могло не позначитись по­зитивно на його творчості. Не випадково саме в наступній са­тиричній комедії «99%» (1930) драматург вперше звертається безпосередньо до тогочасного життя Західної України. Публікуючи цю комедію-памфлет, редакція «Вікон» повідомляла, що твір при­свячено життю західноукраїнського дрібного міщанства всіх га­тунків, що він «гостроактуальний» і показує правдиве обличчя наших посіїв «національних» ідеалів та «визволителів» нації.

П’єса «99%» справді стала визначним етапом не лише в твор­чості Я. Галана, айв усій революційній літературі Західної України, вона відіграла важливу роль у викритті націоналістичної ідеології, зрадництва різних «стовпів нації», «народолюбців», що жили за принципом: «можна бути добрим шулером і не менш доб­рим патріотом». Драматург виявив у п’єсі велике мистецтво інди­відуалізації негативних характерів у зображенні їхнього «способу життя», моралі, відносин, побудованих на зраді і шантажуванні. Дім Помикевича — це не тільки місце політичних інтриг, змов, антирадянськнх провокацій, а й місце, де поєднуються цинічна зрада і розпуста.