Unknown

До такого класового усвідомлення суспільно-естетичної ролі драматургії Я. Галан прийде не відразу. Він боляче переживе поразку на сцені «Дон-Кіхота із Еттенгайма». Не відразу зрозу­міє і критику робітників, які на обговоренні вистави щиро гово­рили молодому драматургові, що їм потрібні не «Дон-Кіхоти із Еттенгайма», а твори про революційну сучасність, такі як опо­відання «Прощайте» О. Гаврилюка, написане в тюрмі, що мало тоді великий успіх серед читачів. У пошуках нової теми і героя він переборюватиме і рецидиви абстрактної романтики, і над­класового гуманізму, впевнено утверджуючись на позиціях реа­лізму.

В чому ж була причина того, що п’єса «Дон-Іїіхот із Еттен­гайма», незважаючи на драматургічно-сценічну вправність, уміння автора будувати діалог, мізансцени, напружений сюжет, не схви­лювала глядача? ГІо-перше, Я. Галан звернувся до подій, дале­ких від сучасності,— до періоду першого Консулату у Франції, коли прихильники дому Бурбонів готували замах на Бонапарта з метою реставрації монархії; довідавшись про це, Бонапарт ви­рішує помститись на принцові Енгіенському, що жив тоді у Ет- тенгаймі. Агенти Бонапарта схоплюють його і 21 березня 1804 ро­ку розстрілюють.

Такі конкретні факти історії, які становлять основний драма­тургічний конфлікт п’єси. Важливо зазначити: документальна ос­нова твору підтверджує, що Я. Галан, перш ніж сісти за напи­сання п’єси, вивчив надзвичайно великий архівний матеріал, був глибоко обізнаний з численними науковими працями, польськими, німецькими, італійськими художніми творами, присвяченими цим подіям. Автор виявив велику обізнаність, ерудицію, уміння від конкретного історичного факту, документа приходити до художнього узагальнення. Але разом з тим на п’єсі позначилась ідейна незрілість Я. Галана, в результаті якої він опинився в по­лоні західнобуржуазної історіографії і белетристики, ідей «над­класового» гуманізму.

З цього погляду є у драмі знаменна сцена: старий якобінець Айлес, який, за авторським задумом, мав втілювати риси патріо­та і який з такою пристрасністю засуджує монархію, згадує, як із співом «Марсельєзи» він йшов «у бій за волю, за батьківщину», мріє про те, що діти і внуки діждуться «великої хвилини, яка прийде, неминуче прийде, розтрощить світові кайдани з громом, від якого захитаються вівтарі і престоли», й тоді «у морі крові на­родиться нове, зовсім інше весняне життя». Але все це йому не заважає щиро простягнути руку д’Ангієиові — типовому представ­никові тих, хто мріяв реставрувати монархію, вважав, що боротьба проти повсталого пароду — «найсвятіший обов’язок». Мовляв, най­вище — це гуманізм. А якщо так, то і якобінець, і бурбон борю­ться — тільки різними засобами — за одні і ті ж ідеали.

Відомо, що якобінці дали Франції кращі зразки демократич­ної революції. Це справді була найреволюційніша буржуазія, яка виступила проти феодалів і монархії, але водночас вона не вира­жала настроїв широких народних мас. Якобінець Айлес у драмі Я. Галана, власне, тільки декларує; його вчинки і дії не відпові­дають тим словам, поглядам, які він проголошує. Врешті, така соціальна нечіткість, класова невиразність образів і конфліктів у п’єсі дали підстави буржуазним критикам навіть робити «прог­нози», нібито Я. Галан відверто наслідує буржуазних драма­тургів і, отже, в майбутньому він піде їхнім шляхом, наголошу­вали, що, мовляв, драматург перемагає «в собі усяку тенденцій­ність».

Говорячи про все це, не можна не відзначити і того пози­тивного, що несла в собі вже перша п’єса, у якій розкрились ба- гатообіцяючі і самобутні індивідуальні риси талановитого молодо­го драматурга. Насамперед вона виразно стверджує патріотичний пафос, любов до своєї землі і непависть до зрадництва і лжепат- ріотизму — тема, яка потім стане провідною в творчості Я. Гала­на — викриття ідеології націоналізму, уніатської та католицької реакції.

Уже в першій своїй п’єсі Я. Галан виявив таке відчуття сце­ни, її специфіки, уміння будувати діалоги, мізансцени, що члени жюрі зажадали від невідомого автора підтвердження оригіналь­ності твору. І дебютант це переконливо довів. Важливо було і те, що Я. Галан зумів розібратися в критиці негативній і схвальній і зробити правильні висновки, що мало вирішальне значення в його подальшій творчій біографії.