Unknown

«Щодо сього (репресій австрійської] влади.— Ред.) не може бути двох думок: кождий такий делікт ⁴ повинен і мусить бути покараний,— з такого строгістю, яку заво­дять установлені на воєнний час закони, без огляду на національну чи партійну приналежність».

Що відносно цього не може бути двох думок, переко­нує нас «Діло» два тижні пізніше, коли на зміну хороб­рим воякам сідоглавого монарха прийшло христолюбиве

воїнство такого навіть «Ділові» досі осоружного білого царя:

«Побідоносна російська армія входить в мури міста Львова. Супроти побідоносного російського війська треба поводитись чемно і прилично. Непослушних здержуйте, а в разі доконечності віддавайте в руки власті» («Діло» з 5 вересня 1914).

— А... шляк би вас трафив, голото!..

[СКАЛКИ В ОЦІ]

Як відомо, Словацькому сконфіскували нещодавно в львівському міському театрі кусник «Кордіана» *, з папу­гою й папою. Папугу, мабуть, тому, що вона розносить таємничу хворобу; тому, здається, скасували (на жаль, на кону тільки) й папу, хоч ми переконані, що хвороба, яку розносить останній, менше таємнича. Про це міг би сказати дещо Детердінг *. У сконфіскованій відслоні доб­родушний папуньо гальмує якобінські пориви демонічно­го патріота й наказує йому молитися за вусатого держи­морду (Миколу І, звичайно), бо не харцизяка, не крово­пивця, не тиран він (був), а володар помазаний, якого небеса владою обдарували, бо всяка влада від бога по­шла єсть. Якщо б у це останнє повірив пан Коваль-Чик або пан Зарем-Ба *, то готові ще обидва з глибокої віри у свою небесну місію самі собі запхати розпеченого дро­та у певне місце (подай госп...!).

Те саме готові собі зробити з нетерплячки оті всі, що то з горінням свого протухлого серця чекають на кінець східного антихриста. Подумати лишень: три­надцять років чекання-вижидання!.. Тисячі разів убивав уже Ворошилов Сталіна, стільки ж ляпасів давав Сталін Ворошилову, і — і нічого. Та 23 листопада задзвонили те­лефони в усіх редакціях: осанна! Сталіна вколошматили, Москву здобули, стовпи перевернули, а на кордоні тільки вовки скопом бігають, з радощів виють, бо нема вже ніде сліду більшовицького. Це був гарний день. Це було біль­ше шахрайство, аніж вибори.

Як би там не було, та на це вже була б крайня пора! Ще 14 березня писало «Діло», що «по тім боці Збруча» «ніхто нині не знає, що з того (з того всього.— Ред.) ви­йде. Загально говорять (!), що за два-три місяці можна надіятися чогось великого».