Unknown

Те саме зрештою й ми говоримо з цим застереженням, що надіятися чогось великого можна завжди й кож­ної хвилини, тільки не по панах з «Діла», які вкінці самі прийшли до цього переконання. Признаємося, ми навіть не чекали такої щирості. В передовиці 12 грудня цього року читаємо:

«Маємо — з гордістю можемо це сказати — у проводі наших головних організацій людей, яким можемо закину­ти все, крім громадянської чесності».

Ми вже, панове, нічого вам не закидаємо...

У тій же статті редактор признався до цього, що його часопис не має точних інформацій та різнорідного, ба­гатого матеріалу. Непотрібна скромність, пане редакторе! Наприклад, таке. Перебуваючи у Львові, ви так докладно знаєте життя за Збручем, що мимохіть мусимо вам по­заздрити:

«Село тим усім (тим усім.— Ред.) страшенно перепо­лохане. Між іншим (між іншим.— Ред.), з хат усунено печі, дозволено будувати лише огрівальні печі» («Діло» з 23 травня 1930).

Таке жахіття потрясає не тільки редакторами «Діла» й їх проводом; воно глибоко зворушує також селянство на захід від Збруча.

«Наші (галицькі,— Ред.) селяни знають про те... Ба­чачи те, дивляться в той бік з острахом. Просто (не кри­во.— Ред.) відхрещуються на згадку про більшовицьке царство і своїх дітей страшать більшовиками» («Діло» з 25 березня 1930).

Тут же Бод(Г*ІГагг)ович * сміявся б (kon by si$ us- mial *), а не то вже «Неділя», якій почали закидувати, що в її редакції (як і в «Новій хаті») * «...укривається вперта орієнтація в бік не лише соціалістичного, а просто-таки комуністичного (жах який! — Ред.) устрою, отже, дер­жавної форми, яку вважаю просто вбивчою для нас, наро­ду ще не дорозвиненого».

З огляду на це, що такий устрій був би для авторки Цих рядків пані Іванни Федорович-Малицької * з вище- наведеної причини дійсно вбивчий, пропонуємо їй В ПО­РУ перенестися у той світ (ідіже ність воздиханіє, токмо баби старі), де разом з національним проводом ⁵

і редакторами «Діла» (є між ними ще юнаки сорокалітні) почуватиме себе в своїй стихії (під периною).

На закінчення дозволимо собі з Новим роком на скромний запит під адресою панів і пань з Руської * і не Руської:

Панове і пані! Чи не час вам уже здихати? Уже ж ніщо не присвічує вам у житті, жодні надії. Самі плітки. Пощо ж вам жити?

КУРИ НА ГАНКУ

Скільки питань це кожного ранку Ум мій турбує, й я даю лад!

Чи хоч сьогодні...

Кури на ганку!

Іван Нрушельницький, „Радощі життя”