Unknown

Бо й справді діються в світі речі, які можуть поваж­но «турбувати ум» не тільки шляхетного, хоч трохи над­то розмріяного в курах поета, але й звичайного смертно­го філістера, якому словами ще небезпечніше розмріяного прозаїка Вол-а Островського *, «з кожної дірки — жовто- блакитне». Візьмім хоч би справу Берестя, де з шляхет­ними послами поводились увесь час як із звичайними ко­муністами! То-то було розпачу і гніву! Навіть «Діло» «не посідалося» з обурення й передрукувало з «Поранної» * соймову інтерпеляцію в цій справі, а його читачі доходи­ли вже до небезпечних висновків, що світові таки кінець приходить, хоч як цьому не заперечував у тому ж «Ділі» пан Кедрин*, завзиваючи рідних розбишак до спільного з сусідніми розбишаками походу на Київ. Хоч поки що перерахувалася газетна шльондра, та все ж таки вдалося їй у певних колах знайти підтримку своїм «далекосяглим планам». Ці кола — попи, адвокати, дідичі, емеритовані радники, національне купецтво, злодії з центросоюзів, ра­дикали, такі ж самі редактори, й більшість синків вище­згаданих. Цікаве це буде видовище, як уся та сороката банда помашерує «на Київ», хоч сумніваємося, чи тоді Шептицький * зможе їхати автом, бо «по Владимирке вдоль, по дорожке большой» * роллс-ройсами не їздять...

A propos ¹ Шептицького. Цей бородатий мутій свяче­ної водички помножив недавно свої «заслуги» заснуван­ням нової, вже «найчорнішої з чорних» *, партії — «Українського католицького союзу». Як подає «Діло», 1 січ­ня ц[ього] р [оку] відбулися установчі збори цієї партії, які одчинила сама бородата ексцеленція, подаючи до відо­ма, що «зробив досі ініціативний комітет під проводом

еп. д-ра (ба-тюшки) Бучка» та візвав свої члени, аби «вони завсіди держалися цупко» (як на такий вік — над­то нескромні вимоги... фе!..) Опісля дир. Сінгалевич «об­нявши провід, вказав на вагу моменту і на ту велику ідею», а потім приступлено до органів митрополита, між якими знайшлися і Сліпий, і Чубатий, і Фе...(дак).

Це все наробив Шептицький кількадесять кроків від наріжного високого будинку, в якому два місяці вже (від виборів) позіхають без діла сині пацючки. їх по­братими з іншої вулиці не гають отак дорогого часу і роб­лять свою роботу, аж хрупотять кісточки (не пацючків, звичайно). Нещодавно один з-поміж них скоротив чомусь свиняче життя своє, мабуть пронюхав, що під велике свя­то все одно заріжуть...