Unknown

Це вже зовсім зворушливо, і якщо так далі піде, то дочекаємося незабаром пастирських листів у цій справі* а тоді громадяни благословенної країни муситимуть заздрити щасливим воронам і курам, що їм навіть ніг в’язати не вільно, а не то ломити щелепи й насилувати. Одним словом, «Кат[олицька] акція» * почала свою акцію, а найбільше діяльності виявив у ній кат[олик] Зарем- ба *, і за те, як прийде слушний час, матиме Ватікан на­году залічити його у сонм небесних достойників. Що таку пагоду матиме,— це зовсім певно, навіть коли б «Марій­ське товариство молоді» * дійсно згуртувало «загал мо­лоді без різниці стану, віку й полу», у що свято вірить «Поступ» * (11.ХІІ 1930), закликаючи:

«Не схиляймо вниз прапора! Католицький прапор, при­крашений хрестом, святими образами та жовто-блакитни­ми лентами,— ось знам’я, в якому побідимо супостатів світу».

Міцно написано, хоч не уявляємо собі, щоб вилизані паничі з непоступового «Поступу» не посоромились зай­няти коли-небудь у процесії місце здевотілих ¹ кухарок, аби нести мальовничого прапора. Та, звичайна річ, не можемо вимагати від освічених людей, щоб самі вірили в дурниці і цим хвалилися на вулиці. Гірше те, що ні ці носії прапора з святою фамілією і не менше святим Йосафатом * мають у наших умовинах усі можливості мастурбувати душі молоденьких людей. Приходить дити­на до школи, і з перших же лекцій починається втокмачу­вання в голівки узаконеної брехні. Ціла галерея більш або менш історичних ледарів, ракалій, пройдисвітів виростає в цих «огнищах освіти» до величини національних героїв, «валєчних володарів» і «цнотлівих крульових». Після десятьох років такої муштровки молода людина перестає розуміти, де кінчається розум, а починається безглуздя, намагається вірити в те, що грека і латина таки на щось здадуться, спокійно слухає соковитих епітетів своїх пе­дагогів, для яких слово «хам» є тільки невинним педа­гогічним засобом (про це з таким захопленням писав не­щодавно («Хам») Матвіїв-Мельник *). Опісля приходить «матура», педагог удостоює свого вихованця поданням руки вихованець напивається до безтями і таки з похміл­ля, біжить до папаші Донцова або Галущинського «шу­кати ідеї». За кілька місяців надійний хлопчина ходить уже з буком і каменюками за пазухою, вибиває в радян­ському консулаті вікна і в своєму безприкладному герой­стві (про Мазепу, бач, читав!) побиває у трійку старого Студинського *.