Unknown

Хоч товчок у голову, що спричинив таке духово- психічне потрясения в автора статті, мусив бути дуже міцний, він не був міцніший за товчок, мало: смертель­ний удар в груди «ворога», що його заподіяв ундівський посол Остап Луцький у сеймовій бюджетовій комісії в дискусії над бюджетом міністерства] закордонних справ у пам’ятний січневий день. Справа більш-менш така (так сказав Луцький...). Живе собі у столиці бельгійській росій­ська емігрантка графиня (!) Вітте. Та це ще нічого, ко­ли б вона не забагла служниці українки. Все було б гаразд, коли б не польський консулат, в якому сказали графині, Що всі українці більшовики. (У цьому місці пан Луцький поблід з шляхетного обурення.) Така «пляма» на доброму імені української нації викликала бурю ремств у мільйон­них масах української нації міста Брюсселя, і тамошня Легія українських націоналістів вислала до наляканої графині депутацію, яка після довгих переговорів урятувала добре ім’я нації, і служниця за кілька день мила уже графські долівки. (Тут віце-міністр Бек поблід і похню­пив голову.) Супроти цього пан Остап Луцький поставив внесок, щоби з бюджету брюссельського консулату скрес­лити поверх чотирьох тисяч золотих. (Бідний консул!) Яка була дальша доля бойового внеску — не знаємо, але читаємо в «Ділі», що віце-міністр Бек, розчавлений вагою поданих фактів, обіцяв на майбутнє не задаватися легко­душно зі служницями, а ундо-радикальний клуб у сой- мі здобув чи не найкращий листочок до лаврового вінка заслуг своїх перед народом. Маємо надію, що посол Луць­кий як промислова людина поробить з брюссельських подій належні висновки і займеться (для добра народу, очевидно) експортом українських дівчат в Аргентіну. А втім, він сам краще знає, як це зробити, оскільки навіть досі цим не займався. Неймовірно: бо є сила розу­му і гарт духу найкращої «еманації» ¹ народу.

Витікання, від етапаЫо (лат.). — Ред.

ЯК СПІВАЄ КАНАРОК...

33

«Я не знаю, чого я хочу»...

Дмитро Донцов. ЛНВ, к и. 3, 1931

«Ах, ты мерзавец! Ах, злодей!».

А. С. Пушкин

Промайнув карнавал... Замовкли чарівні звуки скри­пок, саксофонів і контрабасів, прогули у безвісті такі тужливі і зворушливі «Осігіе twoje вегсе...», «Осігіе Ь§- сігіеіпу гпо\у \ує сі>уоіє...» й «Сйсе іевгсге гаг...» \ а фей­летоніст «Діла» Чіпка Галактіон у розпуці своїй «бе­зутешно ридал»...

Глибокий смуток блукав у серцях «еліти», і було без­надійно. Тоді зайвий раз обізвався канарок.

Тр-р-р...тірлі-тірлі... дон-дон-дон-дон-донцов-донцов... тірлі-тірлі-тірлі... тр-р-р-рлі-рлі...

І зайвий раз стало весело...