Unknown

А чуда й сьогодні ще бувають. Досі ми були перекона­ні, що чудо могло статися тільки кількасот щонайменше літ тому назад, тобто в часах, яких мимо найкращого ба­жання ми ніяк пам’ятати не можемо. Шановне попівство, яке, очевидно, пам’ять має незвичайну, оповідало нам на цю тему просто сенсаційні історії. Не знаємо, чи всі собі пригадають, що свого часу мав якийсь пророк на якомусь там озері чи морі карколомну авантюру, їздив собі з дю­жиною апостолів по воді, рибку божу ловив, аж тут тобі буря, й то така, що всі «плавающіє» промокли до костей й декому грозив катар. Тоді пророк «зробив знак», і бурі як не було. Одним словом — чудо. Дехто мав щодо цього деякі сумніви; гадаємо, він їх покине, коли прочитає в офіційній польській пресі отаке звідомлепня з повороту Й. Пілсудського з Мадери в Польщу:

«Маршал сказав: «Так вам зачарую море, що все буде гаразд» — і не зламав свого слова. Бо в день відплиття судна бурхливий раніше Біскайський залив зовсім ути­хомирився» («Іл[юстровани] кур’єр цодз[енни]» * з 1. IV 1931).

Що це можливе, віримо, бо з того ж «Кур’єра» з 2 квіт­ня довідуємося, що маємо справу з дійсно небуденною людиною. Отож — «як розповідає д-р. Войчинські, марш[ал] Пілсудські не хотів на Мадері палити португальських папіросів, бо волів польські, яких мав увесь час вдовіль (вчіться, нащадки, правдивого патріотизму). Не змінив маршал також милого його серцю токайського вина на мадеру, бо вона, на його думку, надто тяжка... Також не смакували маршалові на Мадері померанчі й ананаси». Це останнє стане особливо зрозумілим, коли візьмемо під увагу факт, що «багато клопотів мав маршал з вибором дарунків, що їх мав привезти у Польщу» («Іл[юстровани] кур’єр цодз[енни]» з 2.ІУ 1931).

Що відпустка тривала коротше, аніж припускав загал, не дивниця. Саме тепер іде спішне гуртування «людей доброї волі». Як каже Гриша (Хомишин) *: «Не треба гаяти ні хвилини. Треба ділати скоро й рішуче». Тієї ж самої гадки й «Український голос», якому «чекати на упадок більшовизму, який заломиться сам у собі, внут­рішньо, вже не вистарчає. Для цього треба б мати спокійні нерви» («Український] голос» з 16.III 1931).