Unknown

Як усім відомо, засідає в Женеві час від часу союз світових розбишаків, що його деякі звуть Лігою націй *. Заметушились останніми часами джентльмени в цилін­драх: марево загибелі в очі заглядає. З’їжджаються, ра­дяться, засідають, плодять тисячі томів проектів — все одно нічого не помагає і рятунку ніякого немає. І було вже зовсім безнадійно в Женеві, і сонними попрохайками плентались між ногами джентльменів мілени рудницькі й коновальці *. Та цими днями внесено проект, який мо­же поставити на ноги усе, що досі стояло коміть головою. Вніс його представник мрійливого світу мін[істр] Залє- ський *. Женева почула слова, що напевне створять нову епоху. «Домагаюся негайного морального роззброєння умів» («Газета львовська» з 23 травня 1931 р.). Джентль­мени зітхнули з полегшою. Глибока істина була в словах шляхетного мрійника. Дурниця — гармати, танки, вій­ськові кораблі, їх можна і далі будувати. Найважливіше — моральне роззброєння умів. За кілька годин створено під­комісію, якої завдання буде обмірковувати засоби здійс­нення небуденного роззброєння в прискореному темпі так, щоб уже в найближчому десятиріччі віддати готові плани під розгляд комісії від роззброєння взагалі. Таким чином, ¹¹ слава Речі Посполитої * зайвий раз розблисла кометою над світом. Тріумфатор пан Залєський виїхав на заслуже­ний відпочинок, а дипломати з УНДО повернули домів зараз же виконувати моральне роззброєння, тим паче, що дістали такого наказа від самого Комітету трьох *.

А втім, дещо в цьому напрямку вже пороблено, особ­ливо в останньому році. З яким героїзмом, з якою по­жертвою вистоювали й вистоюють жовто-блакитні річарди левині серця * в передпокоях грізних, як Чінгісхан, вар­шавських вельмож! З яким «самозапертям» билися в гру­ди на соймовій арені галущинські й луцькі, громовим го­лосом оперових баритонів складаючи заяви вірності й лояльності. З якою безкорисливістю й самовідреченням здобували луцькі й шепаровичі прокляті більшовицькі гроші! Ні, поки житиме Річ Посполита, імена цих лица­рів рідної промисловості зорітимуть золотими буквами на жовто-блакитному небосхилі! А вдячні нащадки великих мужів зітхатимуть з жалем: «Оце були часи, коли дух Неньки Нації орлом носився понад хмари!» Недобачає цього хмарного лету в братерського (виправа кійофска, пане дзєю!) народу редактор Стпічинський, який скиг­лить, що «дух народу шибу є за ніско». Це тим більше дивно, що вищезгаданий редактор стоїть дуже близько до урядових кіл, які в усякому разі «зашибують» вкінці доволі високо.