Unknown

Це зрозуміла вкінці одна з новошляхівських зірок (не маю на думці І., Б., А., В. і М. Крушельницьких) і, про­звавши себе Барсом * (а не краще було б звичайним хам[елеон]ом з варшавського богословія?), з десперацією ¹ накинулась на «Вікна» ^{16 17}. Особливо обурився поплутник на фейлетони Яги, за що цей складає йому подяку, бо зайвий раз переконався, що таку публіку треба так бити по, гм, теє.., щоби вкінці або очуняла, або — натяг­нула копитка.

ОСТАННІ РОКИ БАТАГОНІЇ

Kennst du das Land?¹⁸

Далеко звідсіля, десь за бурхливим океаном, є чудова країна, звали її п’ятдесят років тому Батагонією *. Ми могли б і не згадувати про неї, коли б не те, що завдан­ням нашим є поширювати знання, а що ж краще за іс­торію (якщо вона несфальшована) освідчує та навчає?

Отож наша Батагонія. П’ятдесят років тому були у ній класи й національності. Буржуї гнобили робітників, а шляхетні іспанці — рум’яношкірих батагонців. Над ба- тагонськими робітниками від сходу до заходу сонця свистіли батоги, а коли намагались протестувати, їх, як скажених собак, стріляли. Ще недавно уся земля була їхня, та згодом прийшли шляхетні іспанці і на плечах своїх рабів привезли шляхетну культуру. Не минуло й десяти років, а Батагонію зайди-пани Малоіспанією про­звали і батагонську мову вигнали зі шкіл у підпілля *. І не було життя нуждареві-батагонцеві, що не перека- батився на підлизня-іспанця. А коли в 1868 році повстали батагонці проти іспанського ярма, кількадесять тисяч їх пани жорстоко замучили. Ходили тоді батагонці сумні як ніч по своїй — не своїй землі й зненавиділи цілим своїм серцем і іспанських п’явок, і рум’яношкірих, що не гірше білих гідальгів знущалися над ними. Минали роки, і, як завжди, тричі в рік дозрівали в Батагонії ана­наси. Більшали злидні у рум’яношкірих і білих рабів, і одної південної ночі і рум’яношкірі, і білі раби покля­лися боротися спільно проти білих і рум’яношкірих п’я­вок. А під п’явками тим часом хиталася земля, така без­глузда була їх грабункова господарка. Цілі кораблі ана­насів багатії топили, щоб тільки підскочили в ціні, щоб дорожче змогти їх продати. А раби з голоду пухли, і в

їхніх серцях ріс бунтарський дух. Налякались багатії, з’їхались, порадились і рішили «міцну владу» встановити.