виникають виключно з подібності історичних тем та прийнятих у старій драматургії штампів (постать довіреного лікаря). Те, що жінки героїв обох драм — Шарлотти та що я «ослабив її (Шарлотти з «Дон-Кіхота») маєстат княгині... не даючи їй навіть дитини», може обурювати лишень Івана Крушельницького, для якого, до речі, Наполеон 1804 року є зразковим і щирим республіканцем.
А втім, відповідати пасквілянтові книжкою не буду, бо, як член «Горна», не маю на те потреби, ні часу, пі грошей... Хочу тільки впевнити нещасного автора і його інспіраторів, що й надалі, як і досі, сповнятиму свій класовий обов’язок і нещадно поборюватиму явний і прихований фашизм, хоч як би це обурювало безнадійних графоманів у роді Крушельницького. А найкращим доказом на те, що мені ходить про мої чисті руки, хай буде це, що не покористуюся супроти «ревелятора» 19 єдиним переконливим для нього й його найближчого оточення аргументом.
БОЖЕСЬКІ ГЕРЦІ...
В останніх місяцях криза допекла до того, що дехто з публіки тратить голову. Найгірше те, що оцій публіці доволі важко доглупатися її причин. Правда, є й такі, що доходять до цікавих висновків у тій матерії; наприклад, як говорять, один емеритований 20 прокуратор (нее- меритовані не мають тепер часу газет читати), доводив в одній львівській пивній уже при третій склянці, що було б усе гаразд, коли б не те, що більшовики увесь світ підкупили, а присутній (емеритований) комісар пол[іції] додав, що він навіть знає прізвища й адреси цих більшовиків і що охоплення справників є питанням найближчих годин. Сивенький патер, що сидів побіч, з усією рішучістю ствердив, що все лихо в тому, що люди до церкви не ходять, і, не чекаючи на гадку свого сусіди, ветерана з 1920 р., негайно заснув. Тоді господар підійшов та попросив не говорити про політику, бо його підприємство на це не має концесії, і гості мовчки уже замовили четверту склянку пива.