Unknown

«Червона калина» не обмежує своєї діяльності вида­ванням книжок, обрахованих здебільшого на інтелігент­ського, дрібноміщанського читача. Регулярно щороку во­сени з’являється на книгарських полицях сорокатий об’є- мистий «Календар-альманах «Червоної калини», що його завданням є стати сконденсованим дешевим кормом для масового читача. Щоби дійти до цього масового читача, фашистське видавництво користується усіма можливими для нього засобами: через національну романтику до фальшування історії, через живу ще традицію 18—19-х рр. до мобілізації усіх сил реакції проти влади трудящих, проти ненависної Країни Рад. Розвіяні надії і сподіван­ня на здійснення буржуазної державності, в якій уся та «національна сметанка» мала б величезні можливості експлуатувати, хоч би у спілці з такими ж хижаками широкого світу, багату країну, з другого боку, соціальний інстинкт, що приневолює рідного буржуйчика сторожко і з острахом стежити за грізним для нього пролетарським рухом, все це мусило зродити й зродило скажену нена­висть, яку тільки смерть зможе вгальмувати. У своїй безмежній люті туземні фашаки не цураються стовідсот­кової брехні та водночас у вибухах пароксизму безсиль­ного гніву виявляють іноді стільки щирості, що можемо їм бути тільки вдячні за це...

Західноукраїнські події 1918—19 рр., звичайно, від­ходять у «альманахові» на далекий план. їм присвячує­ться лише декілька слів пристойності заради. Те саме про «боротьбу» з денікінцями. Зате ⁹/ю мальовничого кален­даря — це спогади про боротьбу проти робітників і селян за жовто-блакитну Україну. їхніми словами це називає­ться «боротьба за неньку Україну проти московсько-жи- дівсько-більшовицьких варварів Сходу, що напосілися

на неї». Проте й їм інколи нікуди правду діти. Один з-поміж авторів «альманаха» — геройський сотник УНР Василь Раєвський, що з небуденною відвагою, коли каже: «Під напором німецької армії большевики вивтікали... Зорієнтувавшися (!), я поїхав уже сміло (!), з душевного насолодою (!), як побідник (?!), з рожевими надіями на майбутнє, до себе додому....» (стор. 27); у простоті свого серця признає, що: «Наш полк, замість того щоб битися з віковічним ворогом, почав бити своїх проводирів. Зги­нуло тоді чимало гарних людей. Прийшлося воювати про­ти ворогів Батьківщини, і своїх, і чужих» (стор. 27).

І сотник Раєвський воював: «Ми вночі тільки вдвох з сотн[иком] Гресем обеззброїли усю свою сотню; де підступом, а де й силою, й замало самі не пропали. Яка це трагедія» (там же).